Цю будівлю я пам’ятаю з дитинства, хоча вперше потрапив до Львова вже у бутність студентом. А пам’ятаю її із чорно-білого фотоальбому про архітектурні пам’ятки Західної України. Звідти я запам’ятав лише її. Чи то фотографії були найкращими, чи то в мені прокинулись якісь переконання. Особливо дзвіниця вразила.
Успенська церква та вежа Корнякта
Після перших відвідин Львова я знову ж найкраще запам’ятав саме Успенську церкву. Інше значно гірше врізалось у пам’ять, хоча екскурсію столицею Галичини нам (студентам-географам із Києва) проводив один з найкращих її знавців – доцент Львівського універу (нині вже професор), географ Іван Круглов. Про все розказував, не замовкав півдня. Але мені відклалося лише про Руську церкву (саме під такою її назвою). І насамперед завдяки потужній європейській дзвіниці (в мене й зараз слабість до дзвіниць).
Успенська церква була збудована на кошти Львівського Успенського братства – релігійної організації православних українців, яка була ставропігійною й підпорядковувалася Антиохійському Патріархату. Братство було останнім оплотом православ’я у Львові, тому мусіло мати свою церкву. Будівництво її почалося у 1591 році на місці згорілої у 1571 році. Попередній храм був збудований на кошти господаря православної Молдови Олександра Лепушняну, а Молдову у Львові в той час ототожнювали із Румунією (Волохією, теж православною), тому й почали називати церкву Волоською. Назва перекочувала й до нової церкви, зведеної протягом 1591-1629 рр. у стилі ренесансу за проектами архітекторів Павла Римлянина, Войтіха Капіноса та Амброзія Прихильного. Але церква не була першою в архітектурному ансамблі. Ще до неї з’явились дзвіниця та каплиця.
Комплекс Успенської церкви з Ратуші та Замкової гори
Каплиця Трьох Святителів (зовнішній вигляд, фрагмент інтер’єру та двері)
Внутрішній дворик Успенської церкви
Дзвіниця Успенської церкви була збудована у 1572-1578 рр. за проектом італійсько-львівського архітектора Петра Барбона (зважаючи на архітектора стиль італійського відродження доволі зрозумілий). Кошти на будівництво виділив багатий львівський купець, грек за походженням, Костянтин Корнякт. Тому і нині дзвіницю частіше називають вежею Корнякта.
На кошти все того ж Корнякта на дзвіниці встановили величезний дзвін, який мав діаметр 2 метри й іменувався «Кирилом». Це був найбільший дзвін Галичини і один з найбільших у Європі. З часом він став головним дзвоном Львова. Цікаво, що в той час коли дзвін українського православного братства був у місті головним, українці навіть не допускались до ремісничих цехів та самоврядних органів міста.
У 1672 році вежа Корнякта постраждала під час турецької облоги міста, опинившись у центрі великої пожежі. Відбудував вежу архітектор Петро Барбон у 1695 році, тоді вона набула майже сучасного вигляду – було надбудовано останній ярус та виконано барокове завершення з чотирма обелісками на кутах. Раніше вежа була триярусною.
1772 року вежа Корнякта втратила два яруси під час пожежі. Їх відбудували у 1780-х.
На думку фахівців дзвіниця Успенської церкви є однією з найгарніших веж не лише в Україні, а й у Європі. Її висота 66 метрів.
У 1578-1591 рр. до дзвіниці прибудували каплицю Трьох Святителів. Архітектором будівлі був Петро Красовський. Вона стала своєрідним синтезом ренесансного стилі та традиційних форм галицької народної архітектури (і дійсно схожа на дерев’яну церкву).
Після завершення каплиці почалося будівництво церкви, яке тривало 38 років. Успенська церква стала головним осередком православ’я у Львові. В 1631 році її освятив Київський митрополит Петро Могила. В архітектурному вирішенні церква стала своєрідним повторенням каплиці Трьох святителів у збільшеному вигляді. Ренесансний стиль відобразився у плануванні та декоративному оздобленні, а український народний – у купольному завершенні.
У 19 столітті відбулася реставрація-реконструкція, яка зв’язала проходом каплицю і церкву. До того вже існували проходи між дзвіницею і церквою та дзвіницею і каплицею. Таким чином три будівлі перетворилися в єдиний, досить цілісний комплекс, який справно виконував функції релігійно-духовного центру українців у Львові й Галичині.
Після Першої Світової війни у Львові знову постала польська влада (якої тут звичайно не було за австріяків, з кінця 18 століття). В часи між війнами Успенську церкву прикрасили вітражами, а після Другої Світової було заборонено дзвонити у дзвона. Гігант «Кирило» замовк до 1989 року. Нині Успенський храм належить Українській автокефальній православній церкві.
Текст та фото Романа Маленкова
