«Тут загубилося багато подорожніх: пірати, плавучі будинки, великі річкові галери. Відтоді вони блукають загублені у цьому мороці, шукають сонця і не можуть знайти, аж доки божевілля чи голод не забере їхні життя. Тут у повітрі літають духи, що не знають спокою, а під водою ховаються приречені на муки душі людей.
Місця тут були недобрі, смерділи відчаєм та смертю. З сірого мороку вигулькнув затонулий храм. Далі мандрівники проминули мармурові сходи, що змією витикалися з болота і закінчувалися зламаним краєм у повітрі. За ними неясно виднілися інші обриси: потрощені стовпи, безголові боввани, дерева з коренями.
Це було найгарніше і найбагатше місто на всій річці, Кройян, місто свят і веселощів.»
Саме опис міста Кроян Chroyane або «Горести» Sorrows дідугана Джорджа Мартина десь крутилися у мене в голові, попри сонце, спеку та черепах. Історія античнго Олімпоса Olimpos в бухті Чиралі десь за 70 км від Анталії не така сумна, але на його руїнах у мене по спині бігали мурахи. Парадоксально, що на Химері, яка зовсім поруч, нічого подібного не було. Проте про вогники іншим разом.
Олімпос вважається першим Лікійських містом, згаданим в історії. Зведений в ущелині між високими горами, з річкою і прекрасною бухтою, він міг би стати відомим і величним містом, а не руїнами. Так і з людиною, не завжди природні обдарування сприяють тому, що людина досягає успіху.
Місто заснували греки, потім воно стало піратською базою, потім римським містом, а потім знову піратським, потім візантійським і османським… Одним словом, Мартину було б де розігнатися, якби було більше історичних свідчень.
Античне місто було розділене на дві частини гирлом річки Улупінар. Можливо, вона і була колись повноводною, але не зараз. Хоча руїни мосту посеред річки наводять на думки.
Вхід у бухту охороняли дві маленькі фортеці, які були споруджені на крутих скелястих схилах. Їх руїни ще й досі можна знайти. Велике місто, сотні кам’яних будівель, десятки вулиць сховано серед рослинних джунглів. У заростей відвойовані не більше десятка метрів з кожного боку гірської річки. Місцями досі діє система міського водопостачання. Всюди античні руїни, уламки зі зразками орнаменту та «прогризені» саркофаги.
Вчергове можна переконатись, напевно, через те, що історичних пам’яток у Туреччині не злічити, для розкопок, вивчення і реставрації більшості з них просто руки не доходять.
Текст і фото Сергія Щербія і Джорджа Мартина
