Чемер

Село Чемер розташоване на півночі Козелецького району за 3 кілометри від траси Е-95 (на схід) та на такій же відстані від Московської траси. Центр сільської ради. Кількість населення - близько 1900 осіб.

Щоб потрапити у Чемер, потрібно в селі Кіпті повернути праворуч на Московську трасу, а через кілька кілометрів ліворуч. В Чемері збереглася досить цікава пам’ятка дерев’яної садибної архітектури – будинок поміщиків Пашковських. Ці заможні дворяни були власниками Чемерського спиртового заводу. Це підприємство існує в селі і зараз. Садибний будинок вони звели у другій половині ХІХ століття. В радянські часи в ньому було розміщено сільський клуб.

Палац Пашковських.

У Чемері є напівзруйнована дерев’яна Михайлівська церква. Збудували її у 1888 році. Раніше на її місці стояла інша церква, також Михайлівська. В ній хлопцем співав у церковному хорі Олекса Розум – майбутній генерал-фельдмаршал та чоловік імператриці Єлизавети. Тут співака помітив полковник Федір Вишневський і забрав у хор до Санкт-Петербурга. На стіні напівзруйнованої церкви збереглися унікальні розписи - тварини у Раю: лев, слон, фламінго та якісь інші. Обов'язково подивіться на них, якщо ще застанете.

Кажуть що саме у Чемері, на спиртовому заводі, вперше запустили у масове виробництво горілку чемергас - специфічний напій в який додавалася чемериця. Ця отруйна рослина в невеликих кількостях є лікарською (ну майже як усі), а ще має легкий наркотичний ефект. Горілка настояна на чемериці має значно більший "дурмянячий" ефект. В Росії її часто називають косорыловкой.

Слід також згадати, що у 1938 році в Чемері народився радянський актор Олексій Петренко.

Залишки розпису у Михайлівській церкві.

Далі текст про Чемер Ігоря Дорожка:

У селі Чемер Козелецького району Чернігівщини збереглась досить оригінальна садиба панів Пашковських. Власне я не бачив раніше дерев'яних садиб з готичними елементами. Стан досить задовільний, хоча, як все виглядає всередині, побачити не довелось, двері забиті дошками. Ще донедавна садиба виконувала роль сільського клубу. Щодо маєтку, то Чемер після постійної зміни власників, в середині XIX ст. переходить до поміщика Михайла Пашковського. А вже чи він, чи, ймовірніше, його син Дмитро Михайлович, будує садибу, якою маємо можливість милуватись - наразі мені невідомо. До речі, саме те, що першим власником з Пашковських був саме МИХАЙЛО, моє припущення, що чоловік власниці маєтку на хуторі Тимки Аделії Кринської (про який я писав у відповідній публікації), Дмитро Михайлович Пашковский має відношення до Чемера, набуває більш чітких обрисів. 1910 року вже Вітольда Пашковська розпочала в Чемері будівництво гуральні, яка в 1912 році розрослась до повноцінного спиртового заводу. І саме цьому заводу приписують початок масового виробництва чемергесу, горілки, настояній на чемериці, що додавала до оковитої ще більш дурманячого ефекту. Зараз завод припинив своє існування. Ким доводилась Вітольда Пашковська Дмитру Пашковському, невісткою, чи дочкою, а якщо дочкою, то її мати Аделія Кринська, чи інша жінка, ще належить з'ясувати. А садибу Пашківські залишили нам чудову, головне, не профукати та зберегти.

Текст Романа Маленкова та Ігоря Дорожка, фото Романа Маленкова.

 

Чемер
51.093820, 31.204210 Дивитись на карті: Google Maps