У 1530 році Синявські отримали у власність Бережани і збудували замок. Пізніше, в двох кілометрах від міста магнати облаштували собі резиденцію. Місце вибрали по-справжньому райське: серед мальовничих опільських пагорбів в оточенні дрімучих лісів. І назва місцевості була і є відповідною – РАЙ.
Достеменно невідомо, коли Синявські збудували в Раю свій перший мисливський будиночок, але відомо, що він був дерев’яним, а від його багатства впадали у захват перші особи держав. Тут бували і московський імператор Петро І разом з Іваном Мазепою, і ватажок угорського антигабсбургзького повстання Ференц Ракоци, поети Богдан Лепкий і Маркіян Шашкевич, письменник Володимир Левицький.
А подивитися тут дійсно було на що. Гобелени, каміни, японську і китайську порцеляну Адам Микола Синявський замовляв у Парижі. Петро І, перебуваючи у Раю влітку 1707 року, був приголомшений архітектурною витонченістю будівлі та розкішшю її внутрішніх прикрас. З російським самодержцем, що прибув до Бережан оглянути замок (Синявський виступав у Північній війні на боці Росії та польського короля Августа ІІ проти шведів й іншого польського короля Станіслава Ліщинського), пов’язано, принаймні, дві легенди.
Найпопулярніша з них має навіть дві версії. Згідно першій з них, Петро І замислився трохи помститися Адаму Миколі Синявському за розкіш його літньої резиденції і зажадав, аби той влітку приїхав у замок на санях. Синявський не розгубився: йому вистелили дорогу з Бережан сіном і соломою, й сани летіли по ній, як по снігу.
Відповідно до другої версії Микола Адам з Петром І, напившись горілки, влаштували змагання: хто перший з них на санях домчить до Раю. Особливість такої гонки полягала у тому, що вона відбувалася влітку. Про те, хто першим здолав 7 кілометрів від центру Бережан до палацу в Раю, історія замовчує.
А друга легенда гласить, що одного разу Петру довелося тікати з мисливського палацу підземними ходами, рятуючись від противників «возз’єднання України з Росією».
Отже, повернемося до самого палацу. Новий кам’яний палац зведено на місці старого зруйнованого мисливського будинку у 1709 році. Як і зараз, тоді він мав майже квадратний план, проте мав чотири башточки по кутах, які були втрачені при наступних перебудовах. Після смерті останнього з Синявських, райський палац переходить у власність Чарторийських, а у 1778 році – до Любомирських. Після одруження Олександра Потоцького із донькою князя Станіслава Любомирського Олександрою, маєток в Раю переходить до Потоцьких.
У другій чверті ХІХ століття Потоцькі ініціюють перебудову палацу, який на той момент вже знаходився у занедбаному стані. Проект виконує архітектор Ян Рудський-Венжик і палац отримає нове, класичне обличчя. Ось як описує архітектуру відновленого палацу довідник «Пам’ятки містобудування і архітектури» (якщо щось не зрозумієте, я не винен):
Об’ємно-планувальна структура палацу підпорядкована одноосьовій центричній схемі… Мав характерний для цього стилю архітектурний декор, зокрема ажурний балкон на чавунних опорах і купольний зал на другому поверсі. Купол на восьмигранному світловому барабані захищався зовні балюстрадою.
Споруда двоповерхова, в плані наближається до квадрата. Південно-західний і північно-східний фасади були оформлені ідентично. Північно-західний – потрактовано стримано. Найбільш насичений декором південно-східний фасад, центральна частина якого має палладіанську композицію вікон з ліпними рельєфами. Будівля по периметру завершена антаблементом, карниз якого оформлений модульонами. Площини стін по нижньому поверху розкреслені лінійним рустом, по другому – розчленовані пілястрами або напівколонами дорічеського ордера. Шеліги віконних арок відмічені замковими каменями. Внутрішнє планування анфіладно-коридорне, частково змінене.
Маєтком в Раю Потоцькі володіли до смерті Якуба Потоцького. Палац дуже постраждав за часи обох світових воєн, а в 1952 році був відремонтований. З радянських часів і по сьогодні у палаці розташований дитячий санаторій. Оздоблення фасадів збереглося лише частково.
У 1760 році власники розбили навколо палацу розкішний парк з рідкісними породами дерев і чагарників та чотирма ставками. Сьогодні від парку майже нічого не залишилося. Залишки фонтану, помираючий дуб, пошкоджена брама складають сумні враження. А парк, між іншим, є пам’яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.
При в’їзді до Раю з боку Бережан ліворуч від дороги побачимо невелику церкву, що більше нагадує костел-капличку. Це – церква Святої Покрови, зведена у 1885 році (за іншими даними – 1878 році) на кошти Якуба Собеського:
Текст Андрія Бондаренка, фото Андрія Бондаренка та Романа Маленкова.
