Оскільки Радивилів перебував в статусі прикордонного міста, з митницею та прикордонною вартою, його історія пов’язана з постатями високоставлених чиновників та військових, що несли в Радивилові службу, проживали тут до кінця життя, й були поховані на міському цвинтарі, що існує з XVII ст.
Поруч з цвинтарною каплицею св. Павла Фівейського знаходиться мармурова плита з хрестом, під якою похований князь Петро Олексійович Вадбольський (1831-1885).
Про його внесок в історію Радивилова та участь в будівництві Олександро-Невської церкви я писав тут.
Рід Вадбольських – дуже древній та знаменитий князівський рід, походить з князя новгородського, ростовського та володимирського Костянтина Всеволодовича, онука Юрія Долгорукого. Прізвище Вадбольський бере початок з князя Івана Андрійовича, правнука князя Василя Романовича, що був рідним братом Білозірського князя Федора Романовича, загинувшого в Куликовській битві. Іван Андрійович отримав у XV ст. у володіння Вадболу, що відокремилась від Новгородського князівства та став іменуватись князем Вадбольським. Петро Олексійович Вадбольський є представником цього князівського роду у 30-у коліні.
В подальшому представники роду служили в Москві при царях воєводами (найвідоміші з них брали участь в Казанському, Полоцькому, Шведському походах), стольниками при дворі. Мали значні маєтки у Московській та прилеглих волостях. Петро Олексійович є виключенням, але це пов’язано з державною службою, імперія направила його у Радивилів.
Його батько – Олексій Петрович Вадбольський (1782-1843), герой Бородинської битви, бився з французами під командуванням Багратіона, був поранений уламком ядра у плече.
Але не лише батько брав участь у битві під Бородіном. Багато інших представників роду також в ній відзначились: рідний дядько Петро Петрович Вадбольський, в чині поручика був адьютантом генерал-лейтенанта Чічеріна, більш віддалений родич, Іван Михайлович Вадбольський у чині полковника командував Маріупольським гусарським полком, який входив до бригади генерала І.Дорохова, згодом дослужився до генерал-лейтенанта, князь Володимир Михайлович Вадбольський числився в рядах Тульського ополчення.
Син князя, Микола Петрович (1869-1944), теж залишив свій слід в історії. Генерал-лейтенант, учасник японської (начальник військового відділу штабу Тихоокеанського флоту) та першої світової воєн, комадував 7-м Кавказьким армійським корпусом, в 1918-1920 роках – командуючий Південною армією у Білому Русі. В 1920 році з Севастополя евакуайований в Югославію. Вбитий 1944 року, вже в поважному віці.
Якщо піти далі, то можна знайти ще декілька цікавих поховань. Надвірний радник Урсин-Нємцевич Петро Петрович (1828-1889) та статський радник Петров Георгій Олександрович (?-1896). На могилі Александровича Йосифа Івановича (?-1838), титулярного радника, колишнього очільника Керченської портової митної ради, встановлено колону. В гарному стані поховання генерал-майора Нітца Оскара Густавовича (1847-1907), що 1900 році керував Естляндським губернським жандармським управлінням. Далі лежить ще один генерал-майор, Георгієвский кавалер Крамер Олександр Федорович (1799-1871), що останні роки проживав у Радивилові. Своєю незвичністю привертає увагу поховання Солодова Олексія Олександровича (1765-1822), надвірного радника. На постаменті, що має напис “momento mori”, встановлено піраміду, щоправда верхівка якої збита і лежить поруч. Розбита колона і на похованні Бузовського Караната Федоровича (1785-1838), полковника, командира Волинської прикордонної варти.
Напевно багатьом відоме ім’я письменника Веніаміна Каверіна, автора таких радянських бестселерів, як “Два капітани” та “Відкрита книга”, за якими в 70-і роки ХХ ст. були зняті багатосерійні телефільми, що стали надзвичайно популярними.
Справжнє його прізвище було Зільбер, а псевдонім Каверін взято в пам’ять Петра Павловича Каверіна (1794-1855), який жив та працював у Радивилові. Петро Каверін був військовим, полковником, таємним радником. Приймав участь у закордонних походах 1813-1815 років. Мав репутацію гульвіси та скандаліста, приятелював з Пушкіним. У віці 44 років скрутне матеріальне становище змусило його вступити до прикордонної варти, де його призначили командиром Волинської прикордонної бригади та направили на службу в Радивилів. Останні роки життя в Радивилові мешкав і його батько з дружиною. Батько, Павло Микитович Каверін (1763-1853), займав високі пости, в різні часи був московським обер-поліцмейстером, калузьким та смоленським губернатором, сенатором та таємним радником. Батько з сином померли з різницею у 2 роки. Вдова Павла Микитовича, Євдокія Каверіна, поруч з могилами 1856 року спорудила цвинтарну церкву св. Павла Фівейського. Зараз це капличка. А ось поховання Каверіних не збереглись.
Цікавими є ділянки, на яких поховані учасники Польського повстання 1863 року та військових, що брали участь в його придушенні. І якщо на ділянці повстанців бачимо плити, то військові поховані у братській могилі, встановлено обеліск. На жаль, написи забілені, вапно забило текст, і нормально прочитати, що в епітафії, дуже складно.
Є на цвинтарі також могила героїв, місцевих жителів, що підтримали УНР та боролись за незалежність України в 1918 році, впорядкована в наш час.
В самому Радивилові, біля Олександро-Невської церкви (напевно за особливі заслуги) поховані керівники митниці, Баклановський Микола Васильович (1835-1908), керуючий Радивилівською митницею та Благой Володимир Іванович (1839-1895), начальник Радивилівського митного округу, дійсний статський радник.
Текст Ігоря Дорожка, фото Романа Маленкова.
