Як же не пощастило із назвою Дермані (відразу скажу, що не буду ділити її на Першу і Другу). От заснув колись князь Василь Острозький (Красний), перший власник Дермані із роду Острозьких, на цьому горбику, і його ледь не з’їли вовки. Він вчасно прокинувся, відігнав хижаків і вирішив поставити тут замок, ну а через те, що князь задрімав, поселення, яке виросло поряд із замком назвали Дрімань. Згодом ця назва трансформувалася у Дермань, але… от неув’язочка вийшла, адже Дермань відома із 1322 року (із грамоти князя Любарта Гедиміновича), коли Василя Острозького ще не було. Так що версія відпадає.
Дерманський Троїцький монастир (заснований у XV ст.)
Є інша версія, типу тут колись поховали якогось турецького воєводу на прізвище Дерман. А ще є варіант походження від двох слів – «дери» і «май» – відповідно щоб щось мати, потрібно дерти – чи то землю обробляти, чи то майно ближнього відбирати. Тоді виходила назва «Деримай» і трансформувалася відповідно у Дермань. Ну і остання версія про походження від слова «дерня, дернина» – поверхневий шар грунту.
Вже розпитуючи місцевих мешканців про дорогу до села, я зрозумів, що вони використовують назву у чоловічому роді. Їхати потрібно не до Дермані, а до Дерманя; не Перша і Друга, а Перший і Другий. Плутанина повна… Як географ я повинен використовувати дійсну географічну назву, але знаючи радянських топографів і їхнє вміння перекручувати українські назви (Протока замість Роток, Шампань – замість Хутір Шампанського, Дейманов – замість Дахманів Верх, ну і т.д.) можу припустити, що праві саме місцеві мешканці й варто казати Дермань в чоловічому роді, що я далі й робитиму, хоча маю і протилежні приклади, коли, наприклад, місцеві мешканці замість офіційної назви селища Дослідницьке, вперто використовують слово Міс (машино-испытательная станция).
Отже перший замок в Дермані збудував Василь Острозький (Красний) у першій половині 16 століття. Він був невеликим, але досить міцним, із земляним валом та кам’яним муром до 7 метрів у висоту. З усіх боків замок оточувала вода – ставок, болото і рів, який наповнювався із ставка. Основою обороноздатності замку була велика вежа, яка збереглася до наших днів. На її четвертому ярусі розміщувалися 14 бійниць для кругової оборони. Після заснування монастиря вона почала одночасно виконувати функції цитаделі й дзвіниці, а коли у замку розмістили монастир – достеменно невідомо, але 1499 році, в часи Костянтина Івановича Острозького, він вже існував.
Нині від замку князя Василя Острозького залишились лише вежа-дзвіниця та мур. Вежа втратила свій первісний вигляд після того, як у 40-і роки 19 століття на ній добудували п’ятий ярус, а мур вже далеко не семиметрової висоти (хай би в ньому хоч три метри було).
Троїцька монастирська церква (поч. XVII ст.)
Дерманський Троїцький монастир найімовірніше заснував князь Костянтин Острозький. Він не пошкодував для обителі свій замок, хоча монастир все рівно залишився фортифікаційним об’єктом. Острозькі надали йому у володіння чимало сіл (власне Дермань, Глинське, Коршів, Кунин, Мізочок, Білашів), які забезпечували потреби монахів провіантом, будматеріалами, робочою силою тощо. Із часом Дермань перетворився на містечко, яке розрослося між ярами та плакорами навколо монастиря-фортеці.
Головною церквою монастиря була Троїцька. Її збудували, звичайно ж, на кошти Острозьких ще у 15 столітті, але за свою півтисячолітню історію вона скільки раз перебудовувалася, що нині неможливо уявити, якою вона була в ті далекі часи. Дослідники стверджують, що теперішній храм збудували у 17 столітті. Крім цього храму на території обителі є великий корпус келій, покої ігумені та господарські будівлі які були значно перебудовані у радянські часи і нині нагадують якісь колгоспні комори.
Справжній розквіт монастиря почався у період князювання Василя-Костянтина Острозького – «некоронованого короля Русі». У 1575 році він вигнав схильного до унії ігумена й поставив на його місце першодрукаря Івана Федорова. Цікаво, що після втечі із Московії першодрукар почав називати себе Федоровичем (найчастіше він підписувався Федорович Москвитин; на його надгробку написано Іван Федорович друкар Москвитин). Через рік майстер перебрався в Острог, до нововідкритої академічної друкарні.
У 1602 році Василь-Костянтин отримав офіційне благословення на відкриття монастиря від Вселенського патріарха Мелетія Олександрійського. Дерманський Троїцький монастир став тоді одним із головних центрів православного просвітництва. До монастиря на деякий час перевели Острозьку друкарню, керівником якої князь призначив брата свого бунтівного гармаша Северина Наливайка, священика Дем’яна, а ігуменом став Ісаакій Борискович. При монастирі відкрили школу в якій вивчали грецьку, латинську та слов’янські мови. Монахи перекладали релігійні твори, бібліотека постійно поповнювалась.
Смерть князя Василя-Костянтина у 1608 році докорінно змінила життя монастиря. Його син Януш був католицького віросповідання і мало переймався долею православних храмів та монастирів. Дерманський монастир він не фінансував, але й не заважав йому існувати. А у 1620 році і сам помер, безславно закінчивши видатний рід Острозьких. Усі статки та маєтки перейшли до Янушевого зятя князя Олександра Заславського, завдяки якому у 1625 році ігуменом Дерманського монастиря став син ректора Острозької академії Герасими Смотрицького Мелетій. У 1627 році Мелетій Смотрицький, незважаючи на свою прихильність до Москви, перейшов у греко-католицтво.
Дерманський Троїцький монастир на знімку Google 2014 р.
У 1618 році Мелетій Смотрицький видав знамениту «Грамматику славянскую», яка на два століття стала основоположною працею для церковнослов’янської граматичної науки в Московії. Тривалий час він був противником унії, але у 50-річному віці змінив свою думку, від Папи Римського Урбана VIII отримав титул іераполітанського архієпископа у 1631 році, а через два роки помер і був похований у крипті Троїцької церкви Дерманського монастиря. Могила Смотрицького, кажуть, була зруйнована вже у 90-ті роки минулого століття працівниками монастиря, який підпорядковується УПЦ МП й звичайно не любить уніатів.
До війни Хмельницького монастир, як і весь Дермань, процвітав, але потім почалися скрутні часи. Не змогли поліпшити його справи і князі Любомирські, до яких перейшли статки Острозьких після смерті останнього Заславського, тому на початку 18 століття монастир із землями та маєтностями передали ордену Василіан. Брати із найбільшого греко-католицького ордену більше сотні років опікувалися монастирем.
У 1789 році Дермань розділили на дві частини – монастирську і панську. В панській частині, 1810 року, вже після приєднання до Російської імперії, збудували православну Троїцьку церкву (вона збереглася і нині радує око) на противагу греко-католицькому монастирю, а у 1829 році монастир перевели назад у православ’я і переосвятили його на Преображенський. Почалося нове життя обителі. В неї відібрали землі, Дермань став підпорядковуватись державній управі. Тут відкрили церковно-парафіяльну школу і навіть, деякий час, діяла вчительська семінарія. Більшість сільських земель до 1917 року належало графській родині Воронових-Дашкових, які спорудили тут гарний маєток.
Дерманський Троїцький монастир на малюнку О.Єжова, 1845 р.
Дерманський Троїцький монастир не занепав. У 1849 році було проведено ремонтні роботи та перебудову. Саме тоді набула сучасного вигляду Троїцька монастирська церква – її декорували у стилі класицизму.
У 1918 році в Дермані створили «Дерманську українськуреспубліку» – пробільшовицьке утворення, яке проіснувало кілька місяців, але встигло зруйнувати маєток Воронових-Дашкових. Після 1921-го за умовами Ризького договору більша частина Волині (по сучасні кордони Рівненської області) увійшла до складу Польщі. Дермань опинився у складі Мізоцької гміни Волинського воєводства.
Під час Другої Світової війни Дермань став потужним центром повстанського руху ОУН-УПА. А у післявоєнні роки радянська влада трубила про «Дерманську трагедію», яка сумно прославила село на весь Союз – це був розстріл польськими поліцаями та німецькими солдатами 75 мешканців Дерманського присілку Залужжя.
Троїцька церква (сільська, 1810 р.)
У повоєнні роки в районі Дерманя тривалий час діяли загони ОУН-УПА (дехто твердить, що аж до 1957 року). Мабуть через це після придушення повстанського руху село офіційно перейменували й розділили на дві частини – Устенське Перше й Устенське Друге. Після повернення старої назви Дермань село так і залишилось розділеним на два.
Чоловічий Троїцький монастир у 1949 році зробили жіночим – сюди перевели монашок Зимненського монастиря. А у 1960-му обитель взагалі закрили – тут розмістили восьмирічну школу-інтернат. І лише у 1991 році монастир був знову відкритий, але чомусь його передали УПЦ МП, як і більшість українських православних святинь.
У Дермані народився відомий український письменник Улас Самчук, якого навіть пробували номінувати на Нобелівську премію. Я його не читав, але роман-трилогію «Волинь» прочитаю обов’язково от тільки «Посмертні записки Піквікського клубу» Діккенса дочитаю. От тоді і зможу сказати хто ж то такий – Улас Самчук.
Наостанок хочу зазначити, що десь від Здолбунова до Дерманя веде асфальтована дорога, але нам довелося їхати із Острога. Від села Верхів веде рівненька мальовнича грунтівка. Дуже мальовнича, казкова, кілометрів десять. Але я дякував Богові, що давно не було дощу… А яка ж навкруги природа, які фантастичні горби – це просто насолода для ока. А я ж колись тут пішки виходив десятки (а може й сотні) експедиційних кілометрів. А грунтових розрізів скільки викопав? Ще у 1999-му. Чому ж я тоді не був таким романтиком?
Текст та фото Романа Маленкова
