Містечко Прилука сустрічається в Іпатіївському літописі під 1146 роком – тоді вона належала галицькому князю Володимиру. І тоді, вона, звичайно, не ділилася на Стару й Нову – це було одне містечко, а поділ відбувся десь у середині 19 століття. Про Нову Прилуку ми вже писали, хоча ми вже дещо писали і про палац у Старій Прилуці. Нині у Старій Прилуці мешкає близько півтори тисячі осіб і на містечко вона не зовсім схожа, хіба що своїми пам’ятками – палацом, який порівнюють з Маріїнським у Києві, та цікавою церквою у стилі модерн (цегляний).
Палац Мерінга
Преображенська церква (1907-1910 рр.)
Від польських часів Прилука належала по черзі різним польським родам: Збаразьким, Варжицьким, Вишневецьким, Божецьким, Здиховським. Історія зміни власників Прилуки гарно описана ось тут. В часи Хмельниччини вона стала сотенним містечком Кальницького полку, але була таким недовго й втратила військово-адміністративний статус із поверненням польських панів.
Коли збудували у Прилуці перший палац – достеменно невідомо, але відомо що палац прилуцького маєтку в 1862 році перебудував передостанній його власник – Цеслав Здиховський. Він же збудував у Старій Прилуці спиртовий завод.
Маріїнський палац у Києві (фото з Вікіпедії)
Палац у Старій Прилуці
Останнім власником маєтку в містечку був син відомого і найбагатшого київського лікаря (а можливо і найбагатшого лікаря Російської імперії) – Фрідріха Мернга – Сергій. Про величезну садибу Мерінгів в Києві ми вже писали. За часів Сергія Мерінга палац було перебудовано востаннє – саме тоді він став схожим на Маріїнський у Києві, хоча, звичайно, схожість віддалена, але вона є, і думаю що Мерінг хотів схожості, можливо тому що тривалий час жив неподалік від Маріїнського палацу. А купив він маєток у Старій Прилуці у 1905 році.
Маріїнський палац проектував Бартоломео Растреллі й закінчили його будівництво у 1755 році. Це було європейське бароко. Архітектор палацу у Старій Прилуці невідомий, а стиль можна визначити як історизм, або необароко. Хоча інтер’єри були вирішені у неомавританському стилі – нині вони збереглись лише у вестибулі палацу, в якому нині розміщена школа-інтернат.
На початку ХХ століття Сергій Мерінг віддав маєток у оренду Казимиру Ближовському, який, можливо, і зустрів тут більшовицьку окупацію. На той час навколо палацу буяв парк, розташовувались різноманітні господарські будівлі (деякі з них збереглися).
Ще однією пам’яткою Старої Прилуки є Преображенська церква, яку більшість дописувачів мережі датують 1819 роком. Можливо першу церкву Преображення Господнього збудували в Старій Прилуці саме тоді, але на початку 20 століття її вже не було й на місці храму стояла каплиця. У 1907 році селяни звернулись до Мерінга з проханням допомогти у будівництві нової церкви. Той найняв вінницьких підрядників, а ті, в свою чергу, архітектора. Ним став інженер Ріхард Краус. Будівництво оцінили у 26700 рублів. Половину цієї суми дав Мерінг, половину селяни збирали самотужки.
Церкву збудували у неовізантійському напрямку “цегляного” модерну. В Старій Прилуці кажуть, що вона надзвичайно міцна, адже в розчин замішували тухлі яйця (як же він благоухал). Закінчили будівництво у 1910 році. Бані храму мали візантійську шоломоподібну форму. Коли їх замінили – я не зміг дізнатись, але зараз вони нагадують якісь фірменські конічні форми.
Храм, у радянський період, мав типову історію: закриття у 30-ті, відкриття при німцях, знову закриття у повоєнні роки. Повернення вірянам та реставрація відбулися вже у період незалежності.
Текст та фото Романа Маленкова
Більше фото у фотогалереї “Стара Прилука”
