Погребище

Колись давно (дуже-дуже давно) на цьому місці, відносно недалеко від початку основи цивілізації полян – річки Рось (вона ж і дала назву цілій державі), стояло містечко Рокитня. Перші згадки про це містечко датуються 1148 роком. У сумнозвісних 1239-1240 роках Рокитня була знищена ордою й від неї залишилися лише погреби (багато погребів) – це місце почали називати Погребищем, а потім назва перекочувала й до відновленого міста.

Костьол Непорочного Зачаття Божої Матері (1754, 1864 рр.)

Брама польського кладовища

Цукровий завод

Із 16 століття Погребище належало родині польських князів Збаразьких, які збудували замок. Нині про замок у місті нагадує назва гори, на якій він стояв – Замкова. Від останньої чверті 16 століття Погребище користувалося Магдебурзьким правом.

В бурхливий період козацьких війн та повстань Погребище дуже страждало, наприклад у 1653 році воно було спалене вщент кривавим польським каштеляном Стефаном Чарнецьким. Місцевих мешканців (тих, які не встигли утекти) він стратив всіх до одного: 300 чоловік посадив на палі, 700 чоловік повісив.

У 18-19 століттях Погребище належало родині польських магнатів Ржевуських. В цій родині народилася дружина Оноре де Бальзака Евеліна (Ганська, по першому чоловіку). Адам Ржевуський був останнім власником Верхівні. Ржевуські, які після окупації краю Російською імперією отримали титул графів мали у містечку палац із парком. Парк частково зберігся (вул. Шевченка), а от палац більшовики зруйнували. Ржевуські збудували у містечку залізничну станцію, яка так і залишилася назавжди Ржевуською (навіть росіяни не перейменували). А поряд із станцією, яку можна побачити дорогою на Круподеринці, стоїть величезний цукровий завод, який, я думав, теж будували Ржевуські, але нещодавно я прочитав інформацію, що його будував граф Микола Ігнатьєв. А може вони разом його будували?

Колишня земська школа

Про польський період в житті Погребища нагадує польське кладовище із неготичною брамою (дуже схожою на брами Байкового цвинтаря, можливо авторства Владислава Городецького) та кількома розграбованими старовинними склепами. А ще у містечку є великий неоготичний костьол – це його головна пам’ятка, хоча про неї знають не усі місцеві мешканці.

За даними порталу Римсько-Католицької церкви у  костьол (разом із монастирем францисканців) у Погребищі існував із 1754 року. Тоді його будівництво фінансували Радзивіли. У 1864-му храм перебудували (чи, можливо добудували) на кошти князя Ревуцького й він набув сучасних форм. Освятили його на честь Непорочного Зачаття Діви Марії у 1868 році, а у 1908-му храм було реставровано.

Парафіянами костьолу із 18 століття були представники чиншової шляхти. Це були збідніли шляхетські роди, які не мали власної землі й користувалися землею орендною. Оренда за землю називалася – чинш. Після 1831 року (після Польського повстання), представники чиншової шляхти, які не змогли документально довести своє шляхетське (дворянське) походження, були прирівняні до селян і міщан. Цікаво що чиншова шляхта досить часто мігрувала з місця на місце – від одного магната до іншого в пошуках меншого чиншу.

В радянський період дві дзвіниці костьолу більшовики знесли – тут влаштували чи то спортзал, чи хз що таке – сплюндрували храм.

Католикам латинського обряду (не знаю скільки їх залишилось у Погребищі) храм повернули у 1991 році, а наступного року його повторно освятили. З того часу триває відновлення костьолу.

Радянський палац культури

Парк закладений Ржевуськими

Колишня пошта

Ще у Погребищі збереглася будівля дореволюційної школи, старовинні корпуси цукрового заводу та кілька древніх будиночків. Ще й досі стоїть станція Ржевуська.

 

Текст та фото Романа Маленкова

49.491323, 29.289551 Дивитись на мапі Google Maps