На повороті до села Четвертинівка, із траси Тростянець – Ладижин, стоять вказівники, які посилають на схід – мовляв, саме там Поле битви під Батогом. Поряд сільський цвинтар, на якому курган-могила козаків, які загинули в битві. Зверху хрест 19 століття, а ще тут є сучасніша стела-пам’ятник та флагшток (чомусь не завжди із прапором). Як для битви, яка була однією із найкращих в історії українського війська – слабенький меморіал. Але час не стоїть на місці – росіяни нас постійно годували дезою, мовляв після Берестечка Україні була торба, і вони (росіяни) нас врятували. Але торби ніякої не було. Був Батіг. Поляки назвали цю битву Сарматською Катинню.
Деякі із мешканців Четвертинівки непогано знають історію побоїща під Батогом. Один старший чоловік розповів нам багато цікавого:
– Отам он Кутів яр, а ото Кривавий яр – крові було так багато, що вода річки Батіг червоною була. Поляки стояли отам на пагорбі, де відвали кар’єру, а козаки вбрід переправились через Буг. Там камінь притоплений був, і мілко. Поляки не знали про нього, бо під водою не видно було, а козаки переправились через той камінь й ударили в тил. Поляками отой керував, Марцін Каліновський, чи як його. Всіх майже вбили… А отам он криниця, де козаки воду брали, а біля межі камінь із польським написом – могила мабуть.
Батіг – це невелика річечка, яка звивається по крутих ярах між пагорбами, і впадає в Південний Буг. Краса тут казкова. Повсюдно розкидані велетенські камені – виходи кристалічного щита, як майже всюди на Побужжі. Багацько сукулентів, різнокольорових мохів і лишайників на сірому камінні. А попід Південним Бугом, інший бік гори Батіг. Саму гору з одного краю розгризли кар’єром, судячи з усього розробляючи його ще із радянських часів. Про це свідчить таблиця, встановлена високо на скелі: «Сію гору Батіг роздовбав Яків Квіч 1972 по 2003 рр.» Важко уявити, але гору, на якій відбулася одна із головних козацьких битв за всю історію, хотіли просто знищити кар’єром. Це гірше ніж вандалізм. Хто такий Яків Квіч – дізнатися не вдалося.
Ріка Південний Буг та кар’єр на горі Батіг
Від Бугу гора Батіг – скелястий крутосхил, вкритий колючими чагарями та безліччю цікавих каменів, інколи дуже великих. Тут можна нишпорити цілий день, повсюдно натрапляючи на цікаві локації для фотосесій. Краса неймовірна. Енергетика неймовірна. Зовсім не хочеться згадувати про тисячі вояків, які загинули на цих скелях у червні 1652 року.
Нині ріка тут значно ширша, ніж була у часи Хмельниччини. Камінь, по якому переправились козаки, сховали води Глибочанського водосховища. Казкові краєвиди нічим не нагадують про битву, але про неї потрібно згадувати. Перемогу в ній варто святкувати, адже це була перша перемога, отримана козацьким військом, без допомоги селянських повстанських загонів. Перша перемога РЕГУЛЯРНОГО УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА.
Богдан Хмельницький продемонстрував верх військових хитрощів, коли відправив сина, Тимоша, в авангарді із меншим загоном, а сам ішов на відстані денного переходу із головним військом і татарами. Попередньо він надіслав полякам листа, «розсекретивши» маршрут свого сина, на сватання до Розанди Лупул, молдавської принцеси. Поляки вирішили завадити союзу України (Русі) та Молдови. Гетьман Мартин Калиновський потрапив «на гачок» – разом із коронним військом та найманою німецькою піхотою він вирушив на перехоплення. Поляки стали табором на горі Батіг…
Річка Батіг, яку козаки наповнили польською кров’ю
Ось що писав один із небагатьох шляхтичів, які врятувалися після погрому:
…Близько полудня нас атакував сам Хмельницький з такими великими силами, що ми не могли протриматися і однієї години.
Це була перша битва, коли поляки повернули мушкети проти своїх, щоб завадити панічній втечі. Це була перша битва, коли Богдан поводив себе не як слуга короля, а як повноцінний правитель своїх земель. Він оголосив битву помстою за Берестечко, викупив, у союзних татар, усіх польських полонених, і наказав усіх стратити. Три з половиною тисячі полонених було замордовано за кілька годин. Це на додачу до загиблих у битві жовнірів. Цвіт польського війська поліг під Батогом. Усе керівництво коронного війська, найкращі офіцери та жовніри, які раніше тріумфували під Берестечком. Із п’ятнадцяти тисяч врятувалися лише півтори. 92 захоплені гармати – неймовірна кількість для того часу.
Під Берестечком церкви, меморіали, пам’ятники – святкуємо велику поразку. Під Батогом пару камінців, кілька табличок, грунтова дорога, болото, грантний кар’єр – святкуємо перемогу. Ну чому ми такі? Чому нам хочеться нюняти-ридати, жаліти себе… Були ж неймовірні переможні битви під Корсунем та Пилявцями. Під Корсунем камінець у полі, під Пилявцями не пам’ятаю. Ганьба! Як і під Батогом, який перекреслив всі успіхи поляків, і створив нові умови для Богдана і України. Батіг показав, що Україна має регулярну армію, яку лише чума зупинила від нападу на Польщу.
І лише через півтора року після такої знаменної перемоги була Переяславська рада… Ну чому ми такі? Чому ми не терпимо своїх і готові терпіти чужих. Окупантів, завойовників. Геніального Сагайдачного двічі скидали з гетьманства, а Хмельницького змусили піти на союз із Москвою. Скільки це може тривати?
Текст та фото Романа Маленкова
Камінь слідовик на полі Батозької битви. Його легенду ще не придумали
