У Пряшівському краї, на північному сході Словаччини, за кілька кілометрів від польського кордону, лежить маленьке село Бодружал Bodružal. Нині тут проживає всього 64 особи (а може уже й менше), з яких 42% – православні, 27% – греко-католики, 19% – атеїсти. Село лежить на історичній Лемківщині – етнічному українському регіоні, більшість населення відноситься до релігійних конфесій, типових для України, а не для римо-католицької Словаччини, тут здавна мешкали українці (хоч їх москалі колись обдурили, що вони русини, і це зовсім інша нація), тут не було польської операції «Вісла» і жодних інших репресій, за національною ознакою, але населення все рівно пословачилось, і 80% мешканців Бодружала вважає себе словаками.
Перша історична згадка про Бодружал відноситься до 1600 року. А у 1658 році звели дерев’яну церкву святого Миколая, яка нині є об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, і це один із найстаріших дерев’яних храмів Словаччини.
Церква греко-католицька, має три зруби, хоча фахівці кажуть, що це один зруб із трьох частин (три квадрати з колод, розміщені на одній осі). Верхи складні, у двох частин потрійні, у формі усіченої піраміди, усі вкриті гонтом і мають цибулинку-завершення, із кованими залізними хрестами.
Стіни храму обшито вертикальними дошками – шалівкою. В інтер’єрі збереглися розписи та іконостас 18 ст. У 2003 році було виконано реставраційні роботи та реконструкцію храму. Цікаво, що здійснили це за сприяння Комісії США із збереження спадщини Америки за кордоном. Є і така комісія. Отак.
Церква у Бодружалі є одним із прототипів для дерев’яного храмобудування Лемківщини – українського етнічного регіону, який нині розташований у межах Словаччини та Польщі.
Текст та фото Романа Маленкова.
