Туреччина. Хаттуса, Аладжахоюк та Язиликая. Hattuşaş. Залишки імперії.

Хаттуса – столиця Хетського царства – потужної древньої держави, яка конкурувала із Єгиптом. Барельєфи Хаттуси ми пам’ятаємо із шкільних підручників, але часто не уявляємо де вона, та Хаттуса, і що воно таке. А це залишки гігантського міста, внесені в ЮНЕСКО, як об’єкт Всесвітньої спадщини. Ну хіба ж можна таке пропустити?

Мандрівку до Хаттуси варто починати із села, назву якого мало хто запам’ятовує із першого разу – Аладжахююк Alacahöyük. Тут, за 30 км від Хаттуси була царська (чи королівська – хто знає, як називати правителів Хетської держави) резиденція та місто, назву якого історія не донесла – Аладжахююк – то сучасна турецька назва. Турки жили собі спокійнісінько, і не думали ні про яких хетів, доки у 1910 році німецькі археологи не розкопали тут царські поховання, а згодом і місто, в якому спочатку жили хатти, а потім хетти. Дуже схожі назви, але зовсім різні народи – вони навіть належали до різних мовних сімей.

Країна Хатті – це найдавніша назва Анатолії. Хоча так казати мабуть не коректно – нехай буде – це найстаріша із відомих країн на території Анатолії. А якщо не знаєте що таке Анатолія – це грецька історична назва півострову Малої Азії. Так от Хатті з’явилася в третьому тисячолітті до нової ери, населяли країну хатти, які розмовляли мовою, сім’ю якої поки не встановили – припускають що це була абхазо-адигська сім’я. Місто, знайдене біля нинішнього села Аладжахююк Alacahöyük, було столицею Хатті.

Точно не відомо, коли Хатті захопили хетти – ну для чого таку плутанину робити, невже історики не могли придумати іншу назву. Хетти були представниками індоєвропейської мовної сім’ї, вони відрізнялися від хаттів не лише одною літерою – ця різниця була кардинальна, і в мові, і в зовнішності. Але хетти «проковтнули» хаттів, частково успадкувавши їхню назву. Столицю перенесли на 30 кілометрів, а місто біля Аладжохююка сильно укріпили, обнісши потужними мурами. Від тих часів (2250-2150 рр. до н.е.) збереглися підмурки житлових будинків, 13 царських гробниць та знаменита брама із сфінксами. На каменях, біля брами, багато барельєфів, серед яких і одне із найдавніших зображень двоголового орла – герб Хетського царства, запозичений багатьма пізнішими країнами.

Сказати, що ми не очікували такої сніжної погоди в Центральній Туреччині – це нічого не сказати. Мабуть її не очікували й співробітники музею в Аладжахююку, адже в авральному порядку, побачивши відвідувачів, почали чистити доріжки від снігу, розчищати гробниці та барельєфи. Ми ж, натягнувши на себе усі запаси одягу, запхавши ноги у кульки пішли оглядати древню столицю хаттів. Разом із музеєм, в якому вдалося відігрітися, це зайняло близько години, причому, левову частку часу витратили на фотосесію біля сфінксів.

А от дорожні служби Туреччини добре готові до сюрпризів погоди – дороги гарно почищені, хіба що крім дуже другорядних, до яких вони віднесли і шлях на Язиликаю – хетське святилище, поряд із Хаттусою. Торуючи собі шлях колесами, у лютому, ми так і не змогли піднятися до місця, де збереглися найбільш унікальні барельєфи – дванадцять богів у ковпаках.

Хатусса.

Жовтень 2020 року. Туреччина єдина, не звертаючи увагу на всесвітній колапс, впускає туристів масово, і стабільно залишається у зеленій зоні. Тут ніхто не зупиняє рух транспорту, розуміючи, що без транспорту економіці швах, тут поліція не закриває парки й зелені зони, не бігає удесятьох за одним пловцем – турецька поліція – це щось особливе, і коли вона на двох мотоциклах вривається у натовп, і починає затримувати людей без масок – штраф тисячу лір – через два дні уся семимільйонна Анкара, ходить у масках всюди. Коли дідусь у полі один і в масці – це ніби й виглядає смішно – він і сам знає, що немає ніякого ковіду у полі, але таким чином він привчає себе ходити у масці всюди. А щоб не боліли вуха – резинки від маски дуже намулюють, коли ти її носиш день не знімаючи – підприємливі турки придумали спеціальні пластикові пластинки, які одягаються обручем ззаду на шию і тримають маску не створюючи дискомфорту.

В жовтні у Язиликаї Yazılıkaya всі в масках, і це зовсім не заважає насолодитись древньою красою. Численні, вирубані у скелях, барельєфи хетських богів, царів та демонів, відомі світу із 1838 року – тоді їх відкрив французький археолог Шарль Тексьє. Інший французький вчений – Еммануель Ларош, із 1952 року 17 років розшифровував написи Язиликаї. Здавалося б, що ще треба – теперечки все відомо про хетське святилище. Але, виявляється, ще й досі науковці точно не знають, що воно таке було, і святилищем називають це місце досить умовно. Чи це був храм, чи гробниця, чи хетський цар Тудхалія, у 1250-1220 рр. до н.е., вирішив зробити собі творчу виставку, чи музей, ну типу Лувру чи Прадо – ніхто точно не скаже. Ну нехай розбираються.

Хатусса.

Хаттуса величезна – повний маршрут територією хетської столиці складає шість кілометрів, тому територією міста прокладена гарна дорога, із маркованим маршрутом та чіткими тематичними точкам-зупинками біля найцікавіших місць. Зайвий раз нагадаю, що у лютому усе це засипало півметровим шаром снігу, і машиною проїхати по маршруту було проблематично, тому ми пішли пішки. Спочатку ця мандрівка нагадувала похід Нансена в пошуках Північного полюсу, але потім пройшов трактор, який забрав частину нашої групи, і стало значно легше. 

Нинішня Хаттуса – величезний археологічний сайт (площа 160 га), розташований біля села Богазкале. Відразу біля входу зустрічає реконструкція брами та стіни. Занадто декоративна реконструкція, але на світлинах цього не видно. Далі великі ділянки суцільних підмурків – то переважно храми і палаци багатіїв, адже житла пересічних міщан були дерев’яними, що вказує на велику, в минулому, кількість деревини в околицях. Брами, серед яких найвідоміша левова брама – щоб сфотографуватись біля неї, довелося змести із левів сніг. В одному місці є довгий підземний прохід, як дромос у курганах, викладений каменем – це ще одна відома селфі-зона.

Аладжахоюк Alacahöyük.

Найвищу ділянку міста займає цитадель із царським палацом. Назви нині умовні, адже це лише рештки цитаделі і царського палацу, але навіть ці рештки, дозволяють уявити,  яким же масштабним був хетський поліс – місто, в якому мешкало близько 50 тисяч осіб, було одним із найбільших у світі, на той час.

Хаттуса розташована на висоті 1050 метрів над рівнем моря, на безлісій, горбисто-скелястій рівнині, схожій на напівпустелю, або сухий степ. Влітку тут неймовірна спека, взимку – собачий холод і сніг – ми на собі перевірили. Що тут привабило народ, що він збудував величезне столичне місто? Науковці стверджують, що у другому тисячолітті до н.е., коли Хаттуса процвітала, тут все було по іншому – навколо буяли ліси, клімат був значно м’якший, а на території міста текли повноводні струмки і річка – мінімум сім джерел водозабезпечення мали міщани. Доки не змінився клімат – Хаттуса було райським місцем.

Майже все місто лежало на пласкій ділянці, із підвищенням у центрі. Краї цієї ділянки – круті скелясті урвища, які виконували функцію оборонних стін, ще й підсилювались стіною по всьому периметру. Підвищену ділянку в центрі міста займала цитадель – це ще підвищувало обороноздатність Хаттуси. Фактично це було місто-фортеця, із сімома джерелами води на території, фактично неприступне у ті давні часи.

Зайве нагадувати, що хетти прийшли зі сходу. Але як у більшості індоєвропейських народів їхній маршрут проліг у Європу, на Балкани. Вже звідти, витіснені іншими завойовниками, вони потрапили у Малу Азію, де самі захопили хаттів, і створили власну державу. Сталося це у 3 тисячолітті до н.е. Ця держава спочатку була слабенька, платила велику данину Єгипту, за «кришу» й умовний захист від інших кочівників. Але вже у другому тисячолітті до н.е. Хетське царство стало наскільки потужним, що воювало із Єгиптом за Сирію та Палестину, а у 1460-1190 рр. до н.е. воно перетворилося на Хетську імперію, зрівнялося за силою із Єгиптом. Апогеєм могутності Хетської імперії стала битва біля Кадеша – наймасштабніша битва давнього світу, яка завершилася фактично внічию.

Хаттуса була столицею хеттів від 1480 року до н.е. Біля 1200 року до н.е. місто було зруйноване і ніколи більше не відбудовувалося.

Текст та фото Романа Маленкова.

Язиликая Yazılıkaya.

Значно більше фото у нашій галереї.

40.015050, 34.625059 Дивитись на мапі Google Maps