Не в Синопу отамани, панове молодці, а у Царград, до султана поїдемо в гості. Так, словами Шевченка, в поемі «Іван Підкова», козаки вибирають чергову мішень для свого походу. Я цю поему читав у третьому класі, тоді й вперше почув назву – Синопа. Що воно за місто таке – дізнатись було нізвідки, адже до появи інтернету було ще немало років. Звідки ж про нього знав Шевченко?.. Пізніше, у радянському підручнику з історії, прочитав про Синопську битву – це була друга згадка про Синоп, в моєму житті – адмірал Нахімов вщент розбив турецьку застарілу ескадру, щоб пізніше, добровільно затопити свою, біля берегів Севастополя. І до 2018 року, коли Андрій Яковенко сказав мені, що Синоп – цікаве місто, я нічого про нього не чув.
Вдень Синоп схожий на розбурханий мурашник – усе рухається в хаотичному порядку, а кількість автівок на головних вулицях старого міста, які весь час стоять у тянучках та заторах, вказує, на те, що Синоп – мегаполіс. Але ні – всього 65 тисяч населення. Дивина. Тут повно модних бутиків, та просто гарних магазинів, тут величезна кількість ресторанів і кафе, тут дуже багато маркетів з алкоголем, тоді як у Анкарі-столиці їх потрібно шукати довго і нудно. Майже усі готелі на верхньому поверсі мають скляні тераси, тут зовсім небагато мечетей – на все місто кілька мінаретів, тоді як, наприклад, в удвічі меншому Іскіліпі, мінарети стирчать так густо, як щогли яхт, десь у марині кіпрської Ларнаки, а в марині самого Синопу повно дрібних рибальських суден. І риби тут повно – вона пахне і смердить з усіх кутків. Тут всюди рибні ятки та ресторани.
Риба турецькою мовою – balik. Будете в Синопі – обов’язково скуштуйте місцевої риби, і обов’язково беріть сезонну, щойно виловлену, і ця риба буде найсмачнішою. Так у лютому ми замовляли сомон – чорноморський лосось. Смакота неймовірна і коштує дуже дешево. До того я не знав, що лосось є у Чорному морі, товариші-іхтіологи повідомили, що раніше цей вид лосося, зустрічався і біля берегів України, але після маніакального зарегулювання наших річок зникла база для нересту лосося, і він зник. В Україні – представник Червоної книги, в Туреччині – в кожному рибному ресторані.
А у жовтні ми куштували паламута – це якийсь різновид скумбрії, без смужок, казково смачний і менш насичений «морським смаком», ніж звичайна скумбрія. До риби завжди подається купа салату і зелені, а також можна замовити вино і пиво, чого я не бачив у інших регіонах Туреччини, крім Анталії і Стамбула. Кажуть, ліцензія скажено дорога. Значить у Синопі дешева.
Для турецьких туристів головною атракцією Синопа є… в’язниця. Побудовано її було у фортечних стінах, а відома вона своїми політичними в’язнями – супротивниками режиму Ататюрка, турецькими поетами та письменниками. У в’язниці ще досі стоїть шибениця, на якій виконували вироки. Але загалом усе сіре, похмуре, пильне – наші туристи хотіли швидше залишити тюремні стіни – не знають вони турецьких дисидентів.
Центр міста – велика мечеть та медресе, ратуша, старовинне управління поліції, схоже на палац, годинникова вежа, на височезній фортечній башті, кілька башт перетворених на кафе і красивенна чорноморська набережна. Південна бухта (частина Синопської затоки) – це порт, в якому ресторанів на воді не менше, ніж рибальських морських суден. Північна – довгий хвилеріз, не менш довгий пляж, фортечні стіни та башти, які зростають прямо із води. З цього боку фортеця виглядає особливо потужною. Брутальною. Видно, що час був немилосердним до неї. Землетруси та абразивна дія хвиль, завалили частину мурів та башт, але навіть в такому вигляді Синопська фортеця – це щось.
Синоп – одне із найстаріших міст Причорномор’я. Його заснували у 8 столітті до н.е. колоністи з Мілету. Саме вони назвали місто Синопою. Найвірогідгіша гіпотеза каже, що Синопа – це дочка річкового бога, в яку, якось, закохався Зевс. У 7-6 століттях до н.е., для захисту від кімерійців, а пізніше від персів, були зведені міські стіни. Частково поруйновані, частково добудовані, ці стіни стоять і нині. Вони оточують повністю старе місто, і дозволяють уявити, якою ж потужною була морська фортеця Синоп.
Синоп входив до складу Пафлагонії, потім Каппадокії, а у 1 ст. до н.е. Мітридат VI Євпатор, на заміну Амасьї, зробив Синоп столицею Понтійського царства. Це був період процвітання міста, яке, маючи дві зручні морські бухти, та перебуваючи у стратегічно важливому місці, було найбагатшим на Чорному морі. Після смерті Мітридата Євпатора, почався поступовий занепад Синопа.
Мітридат VI Євпатор був одним із останніх царів Понтійського царства. Тривалий час він вдало перепиняв окупаційні потуги римлян, але все ж програв. Царя зрадив син Фарнак – перейшов на бік римлян. І цар вирішив отруїтись з горя. Але його організм не брала отрута, адже він усе життя вживав її в невеликих дозах – тренував свій організм, побоюючись бути отруєним… Довелося Митридату скористатись «послугами» охоронця – він наказав зарізати себе.
В часи Римської імперії Синоп виконував функції торгового порту. Після поділу імперії у 395 році, місто опинилося в межах східної її частини, яка пізніше почала називатися Візантією. Ну а далі були сельджуки (у 1081 році), знову візантійці, знову сельджуки, знову візантійці – так можна продовжувати довго… 1265 року Синоп захопили турки. Назавжди.
Запоріжські козаки теж були частиною історії Синопу – недаремно ж Тарас Григорович згадав місто у своїй поемі. Причому, отаман, напевно сам Іван Підкова, говорить про напад на Синоп, як про якусь банальщину, мовляв цього разу на Синоп не підемо. І козаки дійсно завдавали місту немало клопоту, часто грабуючи передмістя та спалюючи судна в гавані. А у 1614 році вони спалили й саме місто – це документально зафіксовано. Тоді керував козаками легендарний Петро Конашевич-Сагайдачний.
Розповідь про Синоп буде неповною без Діогена. Легендарний цинік народився у Синопі, недаремно ж він, офіційно, Діоген Синопський. Із міста його вигнали за виготовлення фальшивих грошей, але через півтори тисячі років, мешканці Синопа, встановили пам’ятник своєму найвідомішому фальшивомонетнику. Бородатий старий з ліхтарем, собака і діжка.
Про життя Діогена інформації майже не збереглося. Усе, що ми знаємо про нього, дійшло із анекдотів та притч. Жив на афінському звалищі, у великій діжці, глузував з усього і всіх, книжок не писав, але був відомий на всю Грецію, а нині й на весь світ. Його цитати пройшли через століття.
Кохання – тричі злодій: воно не спить, сміливе і роздягає людей догола. Я був таким, як ви зараз, але таким, як я зараз, вам ніколи не стати. Ніхто нас не ображає, крім нас самих. Цитати Діогена можна перераховувати дуже довго, тим більше, що їх записали вже після смерті філософа. А може, ще й нині записують.
Хочу згадати, що про Діогена я дізнався теж у третьому класі, і теж завдяки Шевченку. Пригадайте картину з бородатим дядьком у діжці. Так – то він. От тільки із Синопом я його тоді зовсім не пов’язував.
Текст та фото Романа Маленкова.
