Ніжин

Ніжин після Чернігова найкрупніше місто Чернігівської області. Тут мешкає 76 тисяч осіб, це промисловий та культурний центр.

Ніжинський вокзал та водонапырна башта біля нього

Перша письмова згадка про Ніжин датується 1078 роком. Тоді поселення називалося Нежатин. В пізніших руських документах його називають Уненіж.

Відомо, що в домонгольські часи Ніжин був укріпленим населеним пунктом. У 1239 році його зруйнував хан Менгу дорогою на Чернігів. Відродилося місто у XIV столітті вже у Великому князівстві Литовському. На початку XVI століття після литовсько-московської війни Ніжин у складі Чернігово-Сіверського князівства відійшов до Московії. А в 1618 році, згідно із Деулінською угодою, вся Сіверщина разом із Черніговом та Ніжином опинилася у складі Київського воєводства Речі Посполитої.

У 1625 році Ніжину було надано Магдебурзьке право та герб із зображенням Юрія Змієборця. В місті почало формуватись самоврядування на чолі із війтом. Тоді ж Ніжин став центром староства.

Церква Івана Богослова (1752 р.)

В першій половині XVIІ століття на основі залишків укріплення часів Київської Русі на лівому березі річки Остер поляки збудували дерев’яно-земляну фортецю з 11 вежами. Пізніше, вже за російської влади, фортецю укріпили бастіонами, а всередині збудували земляну цитадель увінчану високим частоколом. На баштах цитаделі (замку) було встановлено 10 гармат.

Існувала Ніжинська фортеця до початку ХІХ століття. Тоді вона втратила своє фортифікаційне значення й була скасована. Територію замку віддали під ринок. Зараз ще простежуються вали замку біля річки Остер.

У 1648 році Ніжин став одним із найбільш значних осередків козацтва на Лівобережжі. Він став центром великого козацького полку (10 тисяч козаків) і брав активну участь у Визвольній війні.

Пам’ятник Миколі Гологю (скульптор Пармен Забелло)

Благовіщенський собор (1702-1716 рр.)

В період Руїни Ніжин продовжував відігравати одну з провідних ролей у козацькому житті Лівобережжя. Тут відбулося кілька антимосковських повстань (одне з них жорстоко придушив московський воєвода Ромоданівський спаливши потім місто).

У 1663 році у Ніжині відбулася подія, яка мала важливе історичне значення для всієї України – Чорна рада. Це була загальна козацька рада в якій право участі й голосу крім козаків надавалося «черні» – селянам та міщанам. Такі ради відбувалися дуже рідко й лише у виключних випадках – коли між старшинами був розбрат. Ніжинська Чорна рада була найбільш відомою з усіх. Її перебіг прекрасно висвітив у своєму романі Пантелеймон Куліш.

Під час Чорної ради відбувалося обрання гетьмана Лівобережної України. Кандидатами були наказний гетьман Яким Сомко та запорізький отаман Іван Брюховецький. Останнього активно підтримувала Москва, «зміцнивши» цю підтримку присутністю на раді 8-тисячного війська. Підтримала Брюховецького і «чернь», піддавшись на його улесливі обіцянки підняти загальний рівень життя. Після ради Яким Сомко був звинувачений у зв’язках із полякам, заарештований і страчений. Брюховецький же не виправдав сподівань народу, він зрікся Переяславських угод й вірно служив не Україні, а Москві, значно посиливши її вплив навіть у повсякденних українських питаннях. Народ зненавидів Брюховецького і в 1668 році його було вбито власними військами. Після Брюховецького гетьманом всієї України став Петро Дорошенко.

Миколаївський собор (50-ті роки XVII ст.)

У другій половині XVII та у XVIII ст. провідну роль у житті Ніжина почали відігравати греки, яких запросив у місто на поселення ще у 1657 році Богдан Хмельницький. У 1675 році греки заснували у Ніжині свою колонію. Вони створили власні: магістрат, суд, церкву, школу. А у 1696 році було засноване Грецьке торгове братство.

Греки визначили торговий розвиток Ніжина. Майже на століття місто стало головним торговим полісом Лівобережжя. Тут організовувались великі ярмарки, які тривали по кілька тижнів. На ярмарках торгували найрізноманітнішими товарами, але особливим попитом користувалися знамениті ніжинські огірки.

Ніжинські огірки – це огірки особливого сорту, насіння яких було завезене греками. Вихідці з Еллади розводили цей овоч в околицях Ніжина й засолювали за особливим рецептом. Згодом насіння та рецепт приготування ніжинських огірків поширився по всьому місту. Огірки стали відомими далеко за межами Ніжина. Вони піднялись в ціні, адже їх почали замовляти можновладці. Особливо сподобались ніжинські огірочки Григорію Потьомкіну. Він їх виписував навіть за сотні кілометрів, і навіть під час військових походів. Нині сорт огірків, який був завезений греками і в результаті селекції отримав назву ніжинський, вважається втраченим. Ніжинськими зараз називають майже всі огірки засолені у Ніжині. І навіть законсервовані на Ніжинському консервному комбінаті.

Всіхсвятська грецька церква (1782 р.)

Михайлівська грецька церква (1719 р.)

Ніжинська колонія греків залишила у спадок після себе не лише рецепт огірків, але й численні пам’ятки архітектури: церкви, житлові будинки, крамниці, кав’ярні, аптеки. Але не лише завдяки грецькому спадку варто відвідати Ніжин…

Зараз досить часто у музеях експонуються колекції макетів храмів та інших архітектурних пам’яток. Інколи ці колекції виглядають як справжні міста в мініатюрі. Наприклад, така колекція демонструється у Києві, в Гідропарку. Так от у Ніжині теж є така колекція, але не в мініатюрі, а в реальну величину – це майже весь центр міста. Особливо це стосується церков – для відносно невеликого міста у Ніжині їх неймовірна кількість і неймовірна щільність. Отже вирушаємо у центр Ніжина.

Рухаємося вулицею Гоголя. Бачимо будинки ХІХ століття розбавлені більш сучасною забудовою. Ліворуч стоїть церква Івана Богослова – досить цікава й оригінальна споруда. Звели її у 1752 році. Стиль церкви – пізнє українське бароко. Церква будувалася на дуже обмеженій площі, тому вона досить компактна. Має два яруси – нижній теплий, верхній холодний. Зараз у приміщенні церкви розміщено архів, хоча вже не один рік тривають переговори про передачу споруди релігійній громаді.

Комплекс грецьких церков (можна збільшити)

На початку ХІХ століття в церкві Івана Богослова працював священиком батько видатного мореплавця Юрія Лисянського, людини, яка разом із Іваном Крузенштерном на шлюпах «Надєжда» і «Нева» здійснили першу російську навколосвітню експедицію. Лисянський навіть відкрив один із Гавайських островів (острів нині носить його ім’я).

Юрій Федорович Лисянський виходець із старовинного українського роду, але у світі його вважають російським мореплавцем. Так вважають і в Росії (не розумію, як можна змінити людині національність?). А ось в Україні про Лисянського на жаль знають мало.

Прямуємо далі. Виходимо до скверу Гоголя. Тут розташовано перший у світі пам’ятник Миколі Гоголю. Цей бюст було створено скульптором Парменом Забелло. Кажуть що у бронзових складках одягу Миколи Васильовича Забелло залишив автограф – свій замаскований портрет. Побачити його можна лише з певної точки огляду та при певному освітленні. Особисто я цей портрет так і не побачив, так що не скажу з упевненістю, що він там дійсно є.

Троїцька церква (1733, 1888 рр.) та Воздвиженська церква (1775 р.)

Поруч із сквером Гоголя є невеличка вуличка Стефана Яворського. Названо вулицю іменем митрополита, який у 1702 році заснував монастир Благовіщення Діви Марії. Одночасно було закладено великий Благовіщенський собор. Освячення храму відбулося через 14 років. Споруда зводилася за проектом московського будівничого Григорія Устинова.

Благовіщенський собор – великий п’ятибанний храм в основі якого лежить хрест із рівними за довжиною раменами. На кутах рамен поставлено бані. В цілому архітектура собору не типова для доби бароко й близька до псевдоруського стилю.

У 1722 році стіни і склепіння собору суцільно вкрили унікальними розписами. Фрагменти тих розписів, виконаних за наказом Стефана Яворського, можна побачити і зараз, хоча левова їх частка була втрачена ще у XVIII столітті після страшних пожеж.

У XVIII столітті Благовіщенський монастир називали Богородичним Назаретом. Із комплексу монастиря крім собору ще збереглася невеличка трапезна церква Петра і Павла.

Аптека грека Лігди (1777 р.)

Електростанція (поч. ХХ ст.)

Від монастиря прямуємо далі у бік центру. Через квартал виходимо до головної пам’ятки Ніжина – Миколаївського кафедрального собору. Цей величний храм є одним з найбільш ранніх зразків українського козацького бароко. Він повністю відтворює у цеглі форми дерев’яних козацьких храмів. Коли точно його збудували достеменно невідомо. Вважається що будівництво розпочали у 50-ті роки XVII століття. Будували собор козаки Ніжинського полку на кошти соратників Богдана Хмельницького братів Золотаренків.

Миколаївський собор є одним з найвищих храмів збудованих у XVII столітті. Та й взагалі в Україні знайдеться небагато храмів, які перевищують його висотою. Стрімко злітають угору на висоту 55 метрів 5 щільно стулених бань Миколаївського собору. Могутні стіни (товщина їх перевищує 1,5 м), вкриті хитромудрим бароковим декором, підкреслюють фортифікаційне значення будівлі, але не дають засумніватися в його першочерговій функції церкви-домінанта. Церкви, яка стала прототипом для багатьох п’ятибанних хрещатих храмів, виконаних в стилі українського бароко.

Важко переоцінити архітектурну цінність Миколаївського собору, але не менша його історична цінність, адже він був свідком надважливої для України події. Саме під його стінами у 1663 році відбулася Чорна рада.

Спасо-Преображенська церква (1719 р.)

В радянський період собор закрили. З 1920 по 1939 рр. в його приміщеннях зберігали сіль, а з 1946 року тут був міський Будинок культури.

У 1990 році було здійснено реставрацію Миколаївського собору і того ж року його передали вірянам. Тому цей величний храм і нині є головним для православної громади Ніжина.

Метрів за 40 від Миколаївського собору стоять ще… три церкви вкупі. Розділяють їх метрів по п’ятнадцять. Найближчою є Всіхсвятська грецька церква. Її збудували у 1782 році на місці старішого дерев’яного грецького храму. Церква оздоблена класицистичними портиками доричного ордеру, але будували її не в стилі класицизму. Спочатку це була архаїчна за типологією звичайна для грецьких колоній будівля. Прикрасили її колонами вже у ХІХ столітті.

Богоявленська (Замкова) церква (1721 р.)

Покровська церква (1757 р.)

Миколаївська тепла церква (XVIII ст.)

Поряд розташована ще одна грецька церква – Михайлівська. Цей храм збудували у 1719 році. Він практично не має ніякого зовнішнього оздоблення. Це проста тридільна, однобанна церква. В її стіни вмуровані брили з епітафіями грецькою мовою. Колись поряд із церквою стояла дзвіниця. До 1951 року це була найвища споруда Ніжина. Ну для чого було її руйнувати вже у повоєнні роки?..

Колись грецькі церкви були об’єднані в монастир. Для них обох характерними є великі склепінчасті підвали, які свого часу використовувалися під склади.

Біля грецьких церков притулилася ще одна українська церква – Святої Трійці. Цей храм збудували ще 1733 році, але зараз вгадати його первинні архітектурні риси досить важко, адже храм кілька разів перебудовувався. Останні зміни відбулися в 1888 році. Тоді Троїцька церква набула рис неокласицизму, і ймовірно саме тоді до неї прибудували дзвіницю з високим шпилем. Вона стала дуже схожою на церкву, яку ми бачили у Безуглівці.

Далі виходимо на Московську вулицю. Це вже територія колишнього замку. У ХІХ столітті тут спорудили ринок, який функціонує і зараз. Тут багато будинків, які раніше були крамницями. Під ними ще й досі збереглися великі підвали-склади. Навпроти ринку збереглася стара грецька аптека (вул.Московська, 2), яку ще в 1777 році відкрив відставний лікар гусарського полку Михайло Лігда. Це була одна із перших аптек на Лівобережжі. Нині тут працює аптека-музей.

Гімназія вищих наук (1805-1820 рр.)

Продовжуємо подорож в сторону річки Остер. Недалеко від річки збереглася будівля електростанції (вул.Московська, 3), яку звели у 1814-1816 рр. Архітектором, що проектував електростанцію, був відомий маляр та графік, етнограф та педагог Опанас Сластіон. Він надав будівлі рис українського модерну. Зараз тут розміщується спортивна школа.

Далі йдемо на інший бік Остра. Тут розташована Спасо-Преображенська церква. Її збудували у 1757 році у стилі пізнього бароко. Будівля є досить рідкісним зразком трьохбанної церкви. Подібні муровані споруди на Лівобережжі зустрічаються досить рідко. Подібна архітектура більше характерна для дерев’яних храмів.

Поряд із церквою в ХІХ столітті стояла висока трьохярусна дзвіниця. До нашого часу вона не збереглася – була зруйнована в радянський період.

Спасо-Преображенська церква відома тим, що біля неї зупинялася похоронна процесія під час перевезення тіла Тараса Шевченка в Україну. 17 травня 1861 року в церкві відбулася панахида.

Далі повертаємося на лівий берег Остра й проходимо через територію базару. На протилежному його кінці розташована Богоявленська церква. Збудували її у 1721 році на території замку, тому церкву називали Замковою. Але зараз її краще перейменувати в «Базарну», адже єдиний вхід до церкви розташований всередині базару. Та й адреса у неї відповідна – вул.Базарна.

Будівля Богоявленської церкви дуже проста, хоча можливо це плід активної діяльності радянських будівельників, які свого часу переробили церкву до невпізнанності. Баню церкви було знесено, вікна замурували, а залу розділили на два поверхи. Зараз церкву частково відреставрували, але вона й після цього виглядає дуже просто.

Старовинні будинки

Недалеко від Богоявленської церкви стоїть храм Покрови Пресвятої Богородиці (вул.Подвойського, 23). Його збудували у 1757 році, як культову будівлю тетраконхового типу. Це такий тип храму, коли чотири напівциркульні в плані абсиди розташовані з боків від головного об’єму. Тип цей досить стародавній, відомий ще з VI століття. А ось у XVIІІ столітті храми подібного типу в Україні будували досить рідко (особливо в добу бароко). Ймовірно під час будівництва Покровської церкви не обійшлося без грецького впливу. Дослідники стверджують, що таких храмів в Україні збереглося лише 9, і всі вони розташовані на Чернігівщині.

Церква однобанна, але ця єдина її баня заслуговує на окрему увагу. Це такий собі надускладнений варіант грушоподібної барокової бані. Особисто мені, він нагадав чудернацький літальний апарат інопланетян з якогось історичного фільму.

На початку ХІХ століття із західного боку до церкви прибудували дзвіницю з високим шпилем. Дзвіниця та складна баня нівелюють загальну простоту церкви. Храм виглядає гармонійно та досить ефектно.

На подвір’ї Покровської церкви розташована невеличка Миколаївська церква, яку збудували у XVIII столітті. Цей храм нагадує звичайний будинок із невеличкою банькою та хрестом на даху. Раніше його використовували взимку, як теплу церкву.

Старовинні будинки

Нарешті полишаємо центр, хоча тут є ще дуже багато цікавих об’єктів – і старовинні храми, і житлові та адміністративні будівлі. Але не можна ж все оглянути одразу.

Отже рухаємось у передмістя Ніжина, яке називається Магерки. Тут розташована ще одна міська святиня – Воздвиженська церква. Це знову тетраконховий храм із прибудованою дзвіницею та довгим залом. Збудували храм у 1775 році. Будівництво було пов’язане із Петром Розумовським – родичем видатних братів Олексія та Кирила Розумовських. Він із 1753 року був ніжинським полковником, а у 1754 році одружився із дочкою переяславського полковника Пелагією Сулимою.

Петро Розумовський помер у 1771 році. Його поховали у дерев’яній Воздвиженській церкві. Але Пелагея профінансувала будівництво великого мурованого храму, який звели над могилою ніжинського полковника. Дерев’яну церкву звичайно розібрали.

В радянські часи Воздвиженська церква не працювала. Тут було розміщено фільмосховище та зал для закритого перегляду фільмів міськвідділу кінопрокату.

Воздвиженська церква розташована на правому боці річки Остер. На цьому ж боці знаходиться ще одна визначна архітектурна пам’ятка Ніжина. Це колишня гімназія вищих наук. Відкрили гімназію у 1820 році. За статутом цей заклад прирівнювався до університету. Його свого часу закінчило немало відомих людей. Серед них Микола Гоголь, Євген Гребінка, Леонід Глібов, Василь Тарновський, Микола Самокиш та багато інших.

Річка Остер

Ідея створення гімназії вищих наук у Ніжині належала канцлеру Російської імперії князю Олександру Безбородьку. Цей уродженець Глухова, виходець із козаків, випускник Києво-Могилянської академії, на державній службі зробив блискучу кар’єру, досягнувши рівня другої після імператора особи в державі. Немало зробив він гарних справ для рідної України. Серед таких справ була й ідея створення університету. Але втілити в життя цю ідею Олександр Андрійович не встиг. Він помер у 1799 році, заповівши рідному братові – Іллі закінчити початі справи.

Граф Ілля Безбородько був значним землевласником на Ніжинщині. У 1805 році на території своєї ніжинської садиби він розпочав будівництво розкішного палацу, яким керував архітектор Алоіз Руска. Цей палац та вся територія садиби згодом була передана навчальному закладу, що в майбутньому неодноразово перейменовувався. Це була і гімназія вищих наук, і юридичний ліцей, і фізико-математичний ліцей, і історико-філологічний інститут, і педагогічний інститут. Нарешті у 2004 році заклад отримав статус державного університету.

Текст та фото Романа Маленкова

Ще трохи Ніжина