Історія цього міста почалася ще в княжу добу. Раніше воно називалося Звенигород. Назва пішла від великого конусоподібного пагорба (гори), розташованого біля села Гудзівка. Колись на вершині пагорба стояв замок. На одній із башт замку був великий дзвін, який у випадку ворожого нападу сповіщав про біду усю округу. Гора звеніла. Звідси і назва – Звенигора. Лаврентій Похилевич писав, що залишки кам’яного замка ще у ХІХ столітті були помітні на вершині гори поряд із Гудзівкою. Літописний Звенигород зруйнували татаро-монголи. Місто відродилося, але вже на новому місці, на чотири кілометри південніше Звенигори.
Преображенський костьол
Переображенський костьол. Архівні фото звідси
Перша письмова згадка про Звенигород на Гнилому Тікичі (саме ця річка протікає через місто) датується 1394 роком. У XV столітті в Звенигородці збудували замок, який мав служити перепоною на шляху татар. Відповідно замок зазнавав частих татарських нападів і неодноразово руйнувався. Місто пустіло і знову заселялося. В часи козацько-польських війн Звенигородка була сотенним містом Корсунського полку. В часи Руїни та у XVІІІ столітті місто часто змінювало власників. 1792 року польський король Станіслав Август наділив Звенигородку Магдебурзьким правом. Але міщани недовго користувалися привілеями, адже вже у 1793 році місто у складі Правобережної України ввійшло до Російської імперії. З січня 1798 року Звенигородка – центр повіту Київської губернії.
Як і в будь-якому повітовому місті, у Звенигородці звели масу мурованих будівель. Значна частина з них збереглася до наших днів. Ці старовинні будівлі додають особливого колориту і якісно вирізняють Звенигородку з-поміж багатьох інших районних центрів Черкащини.
Міська забудова 19 століття
Найстарішою будівлею Звенигородки є Преображенський костьол. Кошти на його будівництво у 1799 році виділила вдова останнього Звенигородського старости Соломія Солтик. Керував будівельними роботами ксьондз Іоахим Грабовський. Завершилося будівництво у 1808 році. Костьол звели у стилі пізнього класицизму із елементами неоготики. У 1816 році Грабовський на виконання заповіту Соломії Солтик збудував поруч із костьолом будинок католицької семінарії. Але у 1839 році царський уряд закрив семінарію. В 50-их роках ХХ століття будівлю семінарії знесли. А ось костьол зберігся. Правда, у дуже видозміненому вигляді.
Після перевороту 1917 року костьол не функціонував і стояв пусткою. В часи німецької окупації у будівлі відкрили православний храм, який був тут до 1960 року. Рік у костьолі був спортивний зал, а у 1967 році будівлю відремонтували і влаштували у ній… автостанцію. Для цього у стінах вирубали великі вікна, самі стіни обклали стандартним радянським кахлем, знесли шпилі, а внутрішнє приміщення розділили на два поверхи. Костьол замаскували повністю. Єдине, що нагадувало про культове минуле споруди, це напівколони колишнього головного входу. Оскільки ця частина була бічною, впиралася у якісь тини і, практично, не потрапляла нікому на очі, її не обклали кахлем, а напівколони не зруйнували. Хоча вхід та вікна над ним замурували.
Пожежна каланча
У 1999 році костьол знову освятили як культову споруду римо-католицької церкви. Парафіянам віддали лише другий поверх, тому вони не можуть зробити повноцінну реставрацію споруди. Храм і нині більше нагадує автостанцію, ніж костьол. Здалеку лише хрест відрізняє цю будівлю, від багатьох інших, зведених у радянські часи.
Головним православним храмом Звенигородки у ХІХ столітті був великий Преображенський собор. Збудували його у 1820 році, а зруйнували у 1936-му. Битою цеглою із собору вимостили сусідню вуличку. З тих пір у місті не було православного храму (якщо не рахувати цвинтарну каплицю, яка згоріла у 1997 році). Аж у 1992 році почалася відбудова Преображенського собору, яка тривала шість років. Проект собору у відповідності до старих креслень і фотографій розробляв архітектор Володимир Нечаров. Новий храм став копією зруйнованого у 1936-му.
Преображенський собор
Спорудою, на яку варто звернути особливу увагу, є модерновий будинок із башточкою, який належав родині Кримських. Тут тривалий час жив Агатангел Кримський. Поліглот, історик, письменник, сходознавець, філолог, перекладач – ким він тільки не був і як його тільки не називали. Ця людина була одним із засновників Академії Наук України та її першим секретарем. Незважаючи на кримськотатарське походження Агатангел займався не лише глибоким вивченням тюркських мов, але й української. Він був активним членом українського національного життя й писав твори українською мовою під псевдонімом Хванько. Крім того, він писав й іншими мовами, адже знав їх більше десятка. Деякий час Кримський жив у Москві, він був професором Лазаревського інститута східних мов. У 1917 році Агатангел повернувся в Україну й оселився у Києві. Часто він приїздив до Звенигородки, де жив у батьківському будинку. З 1918 року Кримський – професор Київського університету, з 1918 до 1929 – секретар Академії наук та голова її історико-філологічного відділу. В ці ж роки Агатангел Кримський був директором Київського інституту сходознавства.
Будинок Кримських
У 1929 році Кримського в черговий раз переобрали секретарем Академії Наук, але більшовицький уряд не затвердив його на цій посаді. Тоді ж було ліквідовано всі установи, якими керував Кримський, а у 1930-му році його усунули від викладацької діяльності. 1941-го року 70-річного вченого звинуватили у антирадянській діяльності й заарештували. 25 січня 1942 року він помер у в’язниці НКВС у Кустанаї (Казахстан). Існує версія, що Кримського закатували.
У будинках ХІХ століття розташовано історико-краєзнавчий музей, кінопрокат, міліцію, прокуратуру, сучасні адміністративні будівлі, бібліотеку. На виїзді із міста у ватутінському напрямку стоїть розкішна будівля кінця ХІХ століття, яка дуже нагадує палац. У радянські часи тут був корпус ПТУ, а нині в будівлі якісь склади.
Текст та фото Романа Маленкова (чорновий текст для путівника Черкащиною видавництва “Грані-Т”)
Будинок 19 століття
У Звенигородці є три старовинних цвинтарі: православний, католицький та юдейський.
