Антоніни стали для мене відкриттям цього року. Чесно кажучи, особливого бажання їхати туди я не мав. Особливо, коли придбавши квиток на маршрутку побачив, що вона забита більше, ніж в годину-пік в містах-мільйонниках. Півтори години стоячи рачки при 35-градусній спеці – це було справжнє пекло. Але Антоніни виправдили страждання.
Їдучи в Антоніни я знав, що в містечку збереглися залишки резиденції Сангушків-Потоцьких нехай і без палацу, але з неповторними в’їзними брамами, фахверковим гаражем, возовнею та манежем. Та вже збираючись повертатися до Хмельницького, випадково зайшов на затишну вуличку. Переді мною відкрилося справжнє фахверкове містечко, аналогів якому в Україні немає!
Поселення вперше згадується в 1593 році під назвою Голодиківці (пізніша назва – Голодьки (Холодьки, Холодки, Холодиківці), як власність князя Юрія Острозького, який з кінця XV століття прибрав собі ім’я князя Заславського, отож далі поселення належало Заславським. Від 1673 р. до 1720 р. Антоніни перебували у власності Любомирських, від 1720 р. до 1851 р. – князів Санґушків, з 1851 по 1917 рік – графів Потоцьких.
Сучасну назву “Антоніни” містечко отримало у 1770 році на честь дружини власника села, яка походила з князівського роду Санґушків. В 1760-х роках власниця села Барбара Санґушкова віддала Голодьки у довготермінове користування регенту коронної канцелярії Ігнацію Мальчевському, який був одружений на її сестрі Антоніні з Дуніних. Подружжя поселилося в Голодьках, а Ігнацій побудував тут палац, заклав на берегах річки Ікопоті парк, який з часом став одним із найкращих на Волині. Парк був багатий на екзотичні дерева, кущі, мав велику колекцію квітів. Розкішну резиденцію Ігнацій Мальчевський назвав іменем своєї коханої дружини Антонини. Ця назва згодом прижилася й до села.
Маєток Антоніни входив до складу великої власності Санґушків під назвою Антонінсько-Шепетівський ключ (нараховував 43 фільварки загальною вартістю у 2 095 945 рублів). Від Санґушків Антонінсько-Шепетівський ключ через шлюб однієї з власниць маєтку Марії Санґушківни з Альфредом Потоцьким, єдиної доньки князя Романа Санґушка «Сибіряка» та Наталії Потоцької з Вілянува, перейшов у володіння родини Потоцьких. Марія Потоцька успадкувала Антонінсько-Шепетівський ключ від діда князя Євстахія Санґушка 16 липня 1838 (тоді в маєтку нараховувалось 6 954 кріпаків). За такий подарунок онука мала довічно виплачувати князю пенсію.
Центральна резиденція величезного маєтку Юзефа Миколая Потоцького та його родини розташовувалася в Антонінах: разом з палацом, парком та садом вона охоплювала площу 34 дес. 2 тис. 123 саж. Юзеф Миколай розбудував палац в Антонінах і заклав ботанічний сад. У 1918 році, в зв’язку з революційними подіями, Потоцькі залишили Антоніни і виїхали через Швецію у Париж. Останній власник Антонін загинув у 1922 року в автокатастрофі, похований у Франції.
Палац в Антонінах був перебудований в 1897 році під керівництвом архітектора Франсуа Арво. 1908 року його вчергове перебудували за проектом Фердинанда Фельнера. Палац спалений радянськими агресорами в 1919 році, на його місці зараз стадіон.
Так виглядав палац (мал. Наполеона Орди):
В Антонінах зберігся цілий ряд будівель колишнього палацового ансамблю і маєтку Санґушків/Потоцьких: манеж, возівня, гараж тощо. З 1960 пам’ятка садово-паркового мистецва, що охороняється державою.
Головною окрасою залишків резиденції є дві брами, що слугували в’їздом та територію комплексу зі сходу та заходу.
Східні ворота:
Пілони воріт декоровані рустом та увінчані витонченими складними капітеліями з маскаронами та гербами під широким карнізом з фронтончиками і вазами нагорі. Герби чергуються попарно” “Пілява” роду Потоцьких та “Погоня” роду Сангушків:
Західні ворота:
Елементи пілону західних воріт:
Кована огорожа західних воріт:
Сторожка біля західних воріт:
Возівня (або палацовий флігель) розташований уздовж північної межі палацової площі. Як самостійний об’єкт утворював з палацом (не зберігся) архітектурний комплекс. Складений з цеглини. Центральний об’єм двоповерховий, бічні – одноповерхові. Цокольний поверх в північно-західній частині має склепінчасті перекриття, в інших помещенчях перекриття по балках, У своїй об’ємно-просторовій структурі підлеглий принципам бароко: центральний об’єм, виділений по північному і південному фасадам фронтонами складних контурів, пов’язаний з бічними крилами дугоподібними в плані галереями. Планування центру визначене розташуванням тут вестибюля зі сходами, що ведуть в двосвітний зал другого поверху. Крила мають мансардні поверхи з люкарнами, ризалиты – по центру дворових фасадів. Планування коридорне з двостороннім розташуванням приміщень. Фасади споруди (більш повно збереглися північний, західний і східний) площинні і декоровані украй стримано: прямокутні віконні отвори, велика частина яких розтесата, підкреслені плоскими наличниками з підвіконними прямокутними нішами під ними, стіни розчленовані лопатками, тягою, увінчані карнизом великого винесення. У трактуванні високих дахів з силуетами димарів, круглими і прямокутними окнами-люкарнами (останні оформлені фронтончиками на колонках) простежуються прийоми французького бароко. Ідентично вирішений невеликий, прямокутний в плані корпус, розташований під прямим кутом до флігеля, сполучений з ним аркой-воротами і що обмежує палацову площу зі сходу.
До возовні примикає будинок служб:
Елементи оздоблень інтер’єрів будинку служб:
Манеж розташований в східній частині палацової площі так, що основний (західний) фасад виходить у бік палацу, інші – до господарських будівель. Цегляний, одноповерховий прямокутний в плані. Високий двосхилий дах з відкритими в інтер’єрі конструкціями обмежений на торцях будівлі високими фігурними щипцями. По торцевих фасадах влаштовані входи-в’їзди (у східного – поміщений тамбур). Декор обох фасадів однаковий: центральна частина підкреслена раскреповкой, над входом поміщено полуциркульное вікно, на площинах стін – круглі вікна, шпиль прикрашений аркатурным поясочком. У торцевих фасадах, що членуються лопатками, – напівкруглі вікна. Будівля є зразком мало кінних манежів, що збереглися, в садибах XVIII ст. на території України.
Найцікавіша будівля комплексу – колишній гараж на 9 автомобілів. Зараз в ньому розташовується селищна рада:
Поруч з палацовим комплексом виросло ціле містечко з елегантних, переважно, фахверкових вілл, призначених для технічного персоналу. Вілли були призначені для головного адміністратора маєтку, управителя, агронома, конюха, механіка, ветеринара, водіїв 9 автомобілів.
Антонінівські вілли, зведені на зламі ХІХ і ХХ століть, стали місцевими пам’ятками архітектурних стилістичних віянь. Всі ці складні комбінації форм із вежечками, еркерами, балконами, лоджіями диктувалися суто функціональними потребами, але манірно декорувалися, ховаючи свій функціоналізм за романтичним зовнішнім виглядом мініатюрних казкових замків.
Церква в Антонінах:
Автор – Андрій Бондаренко
