Ця церква, присвячена Миколі Чудотворцю, стояла на Подолі з давніх-давен. Можливо ще із домонгольських часів. З того часу відомостей про храм не збереглося, але відомо, що в кінці 16 століття, легендарний козацький отаман Самійло Кішка, на честь свого чудесного визволення із турецького полону, спорудив дерев’яну церкву Миколи Чудотворця на місці старої, яка згоріла ще до 1555 року. Отже, документальний відлік свого віку церква Миколи Доброго почала із кінця 16 століття. А чому Доброго? Точних відомостей про це немає (як і про Притиску). Можливо, Кішка присвятив храм саме Доброму Миколі, можливо назва сформувалася під час перебування при храмі богадільні для бідних і немічних, а ще є версія, що церкву присвятив Миколі Доброму, багатий киянин на прізвище Добрик, який, «за допомогою св. Миколая» отримав великий викуп від полоненого половця… Як би там не було, але Микола Чудотворець злим бути не може, він добрий, але чудотворець. І якщо він не Чудотворець, а просто Добрий, значить зробив він щось настільки добре, що переважило усі його чуда (вибачайте за незв’язне пояснення).
Дзвіниця церкви Миколи Доброго (1716 р.)
План першого ярусу дзвіниці
У серпні 1651 року Київ захопило військо литовського гетьмана Януша Радзивілла. Під час цього нападу церкву Миколи Доброго було спалено. Відбудували її, у вигляді п’ятибанного дерев’яного храму в 1682 році. Але через два десятиліття згорів і цей храм – у нього влучила блискавка.
1716 року церкву Миколи Доброго відбудували вже із каменю. Поряд звели дзвіницю, яка збереглася до нашого часу. Але вже через два роки велика пожежа пошкодила дзвіницю й, особливо, церкву – у стінах пішли щілини, які із часом збільшувались і збільшувались. 1799 року церкву, яка перебувала в катастрофічно-аварійному стані довелося розібрати.
1800 року київський архітектор Андрій Меленський (згодом головний архітектор міста) розпочав будівництво нового храму на місці розібраного. Стиль обраний архітектором – класицизм (у той час наймодніший і найпоширеніший). Закінчили будівництво за сім років. Нова церква стала одним із головних храмів Подолу. Вона вирізнялася багатством оздоблення інтер’єру та значною відвідуваністю.
Церква Миколи Доброго та дзвіниця (ліворуч) на фото початку ХХ ст.
Слід зазначити, що Добромикільська церква користувалася великою популярністю серед купців, особливо серед тих, що прибували до Києва із Росії (Великоросії). Це була їхня своєрідна резиденція, можливо тому дзвіниця церкви так багато запозичила від російських архітектурних стилів. Та і церква, яка стояла від 1716 до 1799-го року, була зведена у російському стилі, адже на її будівництво жертвували кошти московські купці, а збирав їх священик Симеон Ширипа (який і став фундатором нового храму) та його син.
На початку 20 століття церкву ремонтували, а у 1913 році тут вінчався Михайло Булгаков із Тетяною Лаппа. У цьому ж храмі у 1922 році відспівували матір письменника Варвару Булгакову.
1930-го церкву закрили, а її священика Анатолія Жураковського було репресовано. У 1935 році храм Миколи Доброго було знищено. На його місці збудували школу.
Дзвіниця церкви Миколи Доброго збереглася якимось дивом. Збудована у 1716 році вона пережила дві великі пожежі та роки радянського вандалізму. У 1781 році дзвіницю перебудовував видатний архітектор Іван Григорович-Барський, хоча на думку багатьох дослідників майстер бароко працював разом із якимись московськими зодчими (про це свідчить шатроподібний купол та інші деталі будівлі).
Дзвіниця була широкою і приземкуватою. У першому її ярусі функціонувала церковно-парафіяльна школа, а у другому – тепла церква Симона Стовпника. У пожежі 1811 року згорів церковний іконостас й тепла церква не працювала до 1829 року. Тоді її переосвятили на честь Великомучениці Варвари.
В радянські часи дзвіниця виконувала різні функції. У 1963 році її внесли у реєстр пам’яток архітектури й відкрили в ній фондосховище Республіканської виставки. Вже в період незалежності у дзвіниці відкрили каплицю Святої Варвари, яка із часом перетворилася на церкву Святого Миколая, нині належить громаді греко-католиків і має велику парафію.
Дзвіниця церкви Миколи Доброго зовсім не схожа на більшість українських дзвіниць. Із південного та західного боків вона має прибудовану галерею з аркадою на другому поверсі (прибудову було здійснено ймовірно у 1781 році). На першому ярусі свого часу містилося житло для паламарів. Грунтова поверхня під дзвіницею значно нижче сучасної поверхні (її понизили до рівня 18 ст. у 1963 році під час реставрації). Висота споруди із шатром і маківкою 28 метрів. Товщина стін 1,7 – 1,8 м, на верхньому дзвоновому ярусі – 1,5 м. Дослідники архітектури вважають, що стилістично будівля вирішена у стилі бароко із характерними для українського трактування елементами. Пам’ятка є унікальною спорудою, яка поєднує в собі особливості російських шатрових дзвіниць та елементів українського бароко у характері вирішення аркади галереї.
Текст та фото Романа Маленкова
При написанні використано: Звід пам’яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах. Том 2. – Київ: Головна редакція зводу пам’яток історії та культурі при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 1999.
