Розлуч

Маленьке село Розлуч – ворота Турківщини і бойківського регіону, лежить у вузькій долині річки Ясениця серед гірських хребтів. Разом з урочищем “Підзамче” вони утворюють природні ворота на в’їзді до поселення. Крім карпатських краєвидів, у Розлуч їдуть, щоб побачити унікальний неоготичний дерев’яний костел з відносно добре збереженим інтер’єром та справжню бойківську дерев’яну церкву.

Село було засновано у 1511 році під назвою Борисова Воля. В другій половині XVI ст. воно спочатку звалося Ровень (від назви річки), а згодом – Розлуч (від назви гори). На вершині невеликої гори в ті часі була дерев’яна фортеця розміром 45 х 35 метрів, яка мала дві оборонні лінії. Одна знаходилася на зовнішньому валі, друга – по периметру замчища, на краю широкого рову. В селі є лука під назвою “Згарище”, що може свідчити про давні руйнування під час ворожих нападів. Можливо, дерев’яний замок було знищено під час одного з таких нападів.

На центральній вулиці села знаходиться забутий шедевр дерев’яної архітектури Карпат – костел св. Франциска Боргяша. Збудовано святиню у 1901 – 1902 році (за даними Львівської архідієцезії – у 1914 році) для німців-переселенців. До костелу ходило і трохи поляків, а службу приходив відправляти католицький священик з Турки.


Совіти перетворили костел на склад, що не могло не позначитися на його стані. Місцевий мешканець розповідав мені, що костел зберігся завдяки тому, що і в радянські часи, і вже за часів незалежності, мешканці села, на те, що вони не є католиками, намагалися хоч якось зберегти святиню. Зараз в селі ведуться розмови, що, начебто, храм збираються розібрати і перенести до скансену “Шевченківський гай” у Львові.


Незважаючи на загальну запущеність, а також на те, що храм не внесено ні до державного, ні до місцевого реєстру пам’яток, зсередини храм непогано зберігся. Родзинка інтер’єру костелу – унікальна стеля у вигляді дерев’яних стріл, що нагадують японські мотиви.

Частково зберігся і вівтар:

Ганок з різьбленими деталями:

Портал храму:

Всередині дзвіниці:

Якщо пройтися далі центральною вулицею села, то незабаром побачимо на пагорбі цікаву дерев’яну церкву бойківського типу. Бойківських храмів на Турківщині збереглося багато, але всі без виключення вони зіпсовані бляхою, вагонкою, пластиком та іншими шкідливими матеріалами. Єдиною оригінальною нічим не зіпсованою бойківською церквою є храм з села Кривки, який знаходиться у Львівському скансені. І все ж таки, храму у Розлучі, можна сказати, теж повезло. На відміну від більшості сусідів, бляхи на ньому мінімум – тільки на дахах заломів.

Вперше церква у Розлучі згадується у документах 1534 р. Привілей вона отримала у 1666 р. У 1733 р. на місці старої постала тризрубна триверха церква бойківського типу з тризаломним верхом нави та двозаломними вівтаря і бабинця. Збудована в 1783 р. на її місці церква згоріла у 1875 р.

Замість неї у 1876 р. майстер Гаврило Роман з Багноватого звів нову церкву в бойківському стилі, освячену на честь Різдва Пресвятої Богородиці. На сволоку нави можна побачити різьблений напис: «Цю церковъ поставлено въ року 1876 за правлєнія парохією отца Василія Фидыка и дяка Іоана Грома родомъ з Нагуевичъ. Майстромъ бувъ Гаврило Роман родомъ з Багновато».

Церква є тризрубною в плані, завершена пірамідальними наметовими верхами з п’ятьма заломами над навою та чотирма над вівтарем і бабинцем. У 1923 р. храм відновлювали.

Дзвіниця:

Вхід на подвір’я:

В Розлучі – купа цікавих дерев’яних будинків, типових для Бойківщини.

Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров)     andy_babubudu