Комарно. Частина І

Захоплення маленькими містечками Галичини – це пристрасть, яка починає з’являтися вже після відвідань декількох з них. В них є те, чого не можна знайти у величних Львові і Чернівцях. Не можна того знайти і у малих містах Наддніпрянщини. Я кажу про затишність, відсутність автомобілів і шуму базарів, якусь певну в’ялість і, подекуди, депресивність життя. За те є багато залишків минулих століть, які нагадують про те, що колись міська цивілізація була саме тут. Коли зранку lena_and_alex  повідомили мені, що сьогодні ми їдемо в Комарно, я був на сьомому небі від щастя! Адже побачити пишно декорований скульптурами і ліпниною комарненський костел разом з іншими пам’ятками я мріяв не один рік.

Хоча перша писемна згадка про Комарно відноситься 1471 року, поселення на території сучасного міста існували з кінця ІІІ тисячоліття до нашої ери. Про це свідчать проведені у 1936 році розкопки, під час яких були знайдені археологічні знахідки кам’яної доби. Містечко із замком існувало на Лисій горі в княжі часи. Тоді воно входило до складу Звенигородського удільного князівства і припинило своє існування у період татаро-монгольської навали 1240 року. Походить назва міста, скоріш за все, від комарів, яких тут було багато зважаючи на те, що місцевість навколо була заболоченою.

Незабаром місто відродилося і разом з навколишніми землями у 1349 році потрапило до володінь польських феодалів і увійшло до складу Руського воєводства. Відомо, що одним з перших власників Комарна був якійсь боярин Митко Друцький. У 1473 році польський король Казимир IV Ягеллончик надав місту Магдебурзьке право, про що свідчить королівська грамота з наступним змістом: “Ми, Станіслав із Ходеча, Намісник Руської землі, генеральний возний Подільський, Староста Галицький і Теребовлянський свідчимо змістом цієї грамоти… Бажаючи зробити кращі умови для нашого дідича села Комарно, зі згоди та бажання Ясновельможного Короля та Пана Казимира. Це наше село Комарно з руського права переводимо на магдебурське право і робимо містом… Щоб люди обох статей до цього швидше призвичаїлися і жили багатше. Крім того, надаємо та закріпляємо вказаному містові Комарно 50 ланів. На свідчення вірності цієї грамоти підвішуємо нашу печатку. Дано у Львові найближчої неділі до свята Вознесіння Прісно діви Марії“.

Місто почало швидко розвиватися. Тоді польські магнати побудували замок і перший дерев’яний костел. Саме місто було оточено валами і ровами, мало дві брами і дві оборонні башти. Раз на рік проводилися ярмарки. Незважаючи на маленьку чисельність населення (наприкінці XVI століття воно складало всього 435 осіб), Комарно було справжнім містом, де чверть мешканців була ремісниками. Крім того, повз містечко проходили важливі торговельні шляхи зі Львова.

Та життя міста не завжди було спокійним. У 1524 році мешканці Комарно успішно відбили наступ татар після того, як вони не змогли взяти Львів. Менше пощастило місту під час навали 1621 року, коли чужинці спалили передмістя Комарна. Місто не здалося козакам під час Визвольної війни 1648 – 1654 років і так само не піддалося туркам у 1672 році, коли на той час більша половина сучасної Західної України попала під владу Порти.
Тоді ж, у XVII столітті відбувається поступовий розвиток міста: будуються млини і броварні, розвивається рибний промисел.

Щодо власників Комарна, то у другій половині XIV століття воно належало руському воєводі Станіславу Ходецькому. Відомо про Станіслава та Оттон з Ходча, які володіли комарненським ключем у XVI столітті. Наступними власниками були Ян Милецький (з 1578 року), Ян Остророг (з 1590 року). Далі були магнати Вишневецькі і Огинські. А останніми були Лянцкоронські, які володіли Комарном з 1816 року до початку Другої світової війни.

На черзі – визначні пам’ятки Комарно. Почнемо з найцікавішої з них – костелу Різдва Пресвятої Діви Марії. Дерев’яний костел збудували разом із заснуванням у місті римо-католицької парафії, яке співпало з наданням Комарну Магдебурзького права. Спорудження мурованого храму розпочалося у 1656 році стараннями тодішнього власника міста Миколи Остророга і пароха Флоріана Левіна. Будівництво здійснювалося, ймовірно, за участю львівського архітектора Войцеха Капіноса. Є данні і про іншого архітектора – Я.Покоровича. За два роки в центрі Комарно постала одна з найяскравіших на Галичині пам’яток архітектури перехідного періоду від ренесансу до бароко. Освятив храм у жовтні 1658 року архієпископ Ян Тарновський.

Якщо бічні фасади храму відзначаються тонко виконаними класичними деталями, то центральний (західний) фасад костелу являє собою складну, але гармонійну композицію зі скульптур, ліпнини і пілястр коринфського ордеру. Ніши-едікули зі скульптурами святих в декілька ярусів симетрично розташовані відносно центральної вісі фасаду. Фронтон, на якому також розміщені святі, прикрашений волютами – традиційними елементами для бароко. Крім цього, фасад має величезну кількість маленьких рельєфних деталей, розглядати які можна годинами.
 
 
Краса – красою, але ж не варто було забувати про небезпечні часи XVII – XVIII століть. Костел окрім того, що є витвором мистецтва, одночасно був і оборонною спорудою. Яскраве підтвердження тому – ключоподібні бійниці під карнизом, які були елементом влаштованих на горищі пристроїв для ведення вогню.

У середині XVIII століття перед костелом спорудили дзвіницю у формі триумфальної арки, яка й сьогодні дуже заважає робити повноцінні фото головного фасаду святині. Тоді ж храм разом з цвинтарем і парафіяльним будинком огородили муром. Храм горів у 1774 році, після чого парохом Матвієм Вуйциковським проводилося його відновлення, яке завершили у 1787 році. Остання реставрація костелу була у 30-х роках ХХ століття на кошти графині Лянцкоронської та парафіян.

Комуністи закрили храм у 1946 році, влаштувавши в ньому склад меблів та господарського інвентарю. Частину костельного майна, у тому числі і образ Богородиці XVII століття, парафіяни встигли вивезти до Польщі. Повернули римо-католикам костел у 1992 році, але невдовзі передали його греко-католицькій громаді. Але храмом наразі ніхто не послуговується і він стоїть зачинений. Розглянути його нутрощі можна лише скрізь замочний отвір в двері.

Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров)                          andy_babubudu

Читайте ще про Комарно:

Комарно. Частина ІІ