Бібрка (пол. Bóbrka) — місто, центр Бібрської міської об’єднаної територіальної громади Львівського району Львівської області.
Офіційна назва містечка в австро-угорських реєстрах —Prachnik. На їдиш називалася Boyberke, Boiberke, Boiberik.
Правдоподібно, перше поселення, де тепер місто Бібрка, виникло як поселення мисливців за бобрами, яких відловлювали для поблизького княжого Звенигорода (тепер село Звенигород). Бібрські долини над річкою Боберкою ще й сьогодні постійно мокрі та болотисті незалежно від пори року. У минулому вони, вочевидь, були постійно покриті водою і тому придатні для проживання бобрів, які полюбляють стоячу, нерухому воду в запрудах чи заплавах, де будують свої житла. Сюди, мабуть, не раз приїжджали на полювання мисливці з княжого Звенигорода, та й не лише зі столиці. Такі ж місця, багаті бобрами, були по течії Боберки на південь, мабуть, ще не в одному місці, зокрема, між теперішніми селами Ходорківці та Соколівка, на західній околиці Соколівки.
Костел cвятого Миколая. Читайте про нього на нашому сайті
Перша згадка про місто — у Галицько-Волинському літописі за 1211 рік, як і згадка про сусідні села — Бібрка Стара та Бібрка Нова. Згадується також річка Бібрка, стародавнє урочище Боберка (Бібрка), тобто місце, де були бобри — об’єкт полювання в Давній Русі. За іншими даними, 1211 рік — рік першої згадки не міста Бібрки, а однойменної річки. Щодо самого поселення, то воно починає фігурувати в літописах, лише починаючи з 1436 року, як володіння Внучека з Кутна. Поселення було власністю польського короля та входило до Литовського староства. Місцеві ремісники — дубильники, кушніри, чоботярі та купці —платили податки львівському старості як королівському представникові. Бібрку часто здавали феодалам в оренду.
У 1353—1366 роках на берегах річки Бібрки мав володіння Дмитро Коріятович (у російських хроніках відомий як воєвода Боброк-Волинський), який належав до роду Коріятовичів. Ці землі були залежні від Великого князя Литовського Любарта, васалом якого був Дмитро Коріятович. Можливо, на цих землях він заклав замок Боброк, який дав початок пізнішому місту Бібрка. Дмитро був одружений на сестрі Великого князя Московського Дмитра Донського — Анні. Саме після цього Юрій Змієборець стає гербом Московських князів та Москви. Від Дмитра Коріятовича пішов рід російських князів Волинських.
Можливим засновником міста вважають також Володислава Кормильчича.
1366 року ці землі перейшли у залежність від польського короля.
Привілеєм Казимира Четвертого у 1469 році Бібрка отримала магдебурзьке право, за яким дозволено було влаштовувати ярмарок двічі на рік та раз у тиждень (а саме щовівторка) проводити торги. Привілей Сигізмунда II Августа підтвердив у 1569 році надані права та дозволив третій щорічний ярмарок і торги не лише щовівторка, а й щосуботи. Міщанам також дозволялося варити пиво для власного споживання.
1474 року велика пожежа зруйнувала майже все місто. Через це уряд на 10 років звільнив Бібрку від податків.
Церква Покрови Пресвятої Богородиці збудована 1906 року, архітектор Василь Нагірний
1502 року турецько-татарські орди цілковито зруйнували місто. У податковому реєстрі 1515 року в місті документується піп (отже, уже тоді була церква) і млин.
10 жовтня 1518 року — місто звільнено від сплати податків на 6 років через його знищення під час татарського нападу.
13 січня 1530 року місто, разом із селами Серники, Лани та П’ятничани, після померлого посесора Петра Венглівського було передане у довічне користування його вдові Анні Венглівській.
1605—1633 роки — впродовж того часу Львівський повіт, до якого належало місто Бібрка, було спустошено навалами татарських орд аж 14 разів, тобто впродовж 28 років що другий рік, зокрема в 1612—1624 та 1626 роках. Ще довго Бібрка не могла оговтатися від цього спустошення: за люстрацією 1621 року королівські фуражири не змогли знайти в місті жодної провізії. 1638 року польський сейм визнав, що Бібрка майже цілковито занепала, і знову звільнив мешканців на 4 роки від сплати податків.
Будинок товариства “Сокіл”
28 квітня 1643 року король Владислав IV Ваза надав львівському стольнику Станіславу Ковальському право «доживоття» на половині міста Бібрка, а також на селах Лани, Ланки, П’ятничани; 20 червня 1643 він поширив це право на його дружину Реґіну Тшебєнську.
Коли у 1648 році козацькі війська увійшли до Бібрки, місцевий цех чоботарів подарував їм 80 пар чобіт, а місцеві кушніри — 60 кожухів.
Польсько-шведська війна (1655—1660 років) довела місто до цілковитого занепаду. За люстрацією 1661 року в місті було лише 26 будинків, тоді як до війни — 150. Лише 1765 року будинків стало 300. Крім того, у Бібрці було багато людей, що не мали власних помешкань — так звані халупники.
1774 року львівський староста Мільбахер писав, що у Бібрецькій окрузі нема вчителя.[4]
1790 року місто дісталося відомому магнату — графу Скарбеку. У 1790-х роках було відкрито перші навчальні заклади: дворічну (тривіальну) і трирічну (нормальну) школи. У 1840-х роках у Бібрці мешкало 3000 осіб. Працювала текстильна мануфактура.
В Бібрці був маєток, який належав родині Чайковських, зокрема Яну Чайковському, львівському адвокату.
Велика синагога (1821 р.). В радянські часи тут був кінотеатр
У місті збереглися залишки двох синагог. Одна, так звана Велика синагога, збудована у 1821 році. Вона розташована у центральній частині міста, на північ від ринкової площі. На північ від ринкової площі і на схід від Великої синагоги розташована божниця, яку збудували у середині XIX століття. На захід від центру міста, коло мосту був кіркут XVIII століття, на якому залишилося близько 20 мацев. Згідно з доказовою книгою, 1851 року в Бібрці діяло дві синагоги.
3 березня 1918 року в місті відбулося «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду УНР, на якому були присутні близько 20 000 осіб.
2 листопада в Бібрському повіті було встановлено владу Української держави — ЗУНР.[6] В місті певний час розташовувалася команда II Галицького корпусу (командант — полковник Мирон Тарнавський, начштабу — підполковник Йозеф Папп де Яноші).
Нова історія міста пов’язана з нацистським геноцидом його жидівського (єврейського) населення, а також із більшовицькими репресіями української інтелігенції.
У 1940–1962 роках місто було центром Бібрківського району Львівської області.
Текст із Вікіпедії, фото Романа Маленкова
