Ми вже неодноразово розповідали про здобутки проєкту «Могили предків», що реалізується у партнерстві ГО «Україна Інкогніта» та Городоцькою міською територіальною громадою (Хмельницька обл.) в особі Відділу культури, національностей, релігій та туризму. Також повідомлялося, що, крім дослідження давніх некрополів колишнього Городоцького р-ну (українських, польських та єврейських), дослідники вирішили розширити сферу своєї діяльності ще й на рукотворні підземелля. Результатом має стати велика фотовиставка, яка поки що має робочу назву «Підземне Поділля», і яку планують показати не лише на Хмельниччині, але й в інших регіонах України та у столиці.
Одним із запланованих для фотовиставки об’єктів стали закинуті вапнякові штольні біля села Іванківці. Зауважимо, що сьогодні це терени Сатанівської СТГ, але враховуючи, що донедавна це був Городоцький р-н волонтери проєкту вирішили, що сучасний адмін-поділ все ж не заперечує давні історичні зв’язки.
Штольні тут з’явилися принаймні ще у ХІХ ст., але то були кустарні розробки. Відомо, що в тих, загублених серед великого лісового масиву катакомбах, свого часу переховувався підрозділ УПА.
Десь у 1950-х роках почався вже промисловий видобуток, але на початку 1970-х копальню закрили через високу аварійність та масові обвали.
На цій світлині бачимо обвал у кінці тунелю та жахливі тріщини у склепінні
Попри те, що це дуже цікавий туристичний об’єкт, він практично не відвідується туристами. Бо, аби до нього потрапити, потрібно пішки пройти через ліс понад 4 км закинутою та розбитою лісовозами дорогою (навіть не кожен позашляховик здолає цей маршрут). Можливо, це й на краще, бо, по-перше, — це небезпечно. По-друге, штольні є загальноєвропейським резерватом рукокрилих — це місце, де живуть великі колонії різних видів кажанів. Усі вони, нагадаємо, — червонокнижні. З цієї причини фотографувалися виключно ділянки катакомб, де кажани — хіба що прольотом.
Фотосесія обійшлася не без пригод. Так сталося, що поїздка в Іванківці відкладалася до останнього. Далі, через погіршення погоди, відкладати вже стало неможливим. Планувалося виїхати вдень 3 жовтня, так, аби повернутися ще при світлі. Але старенький бус Відділу культури, який традиційно використовується в експедиціях проєкту, став на ремонт. Транспорт знайшовся, але…
— Це ж понад 4 кілометри через ліс пішки! — спробував відкараскатися від авантюри автор цих рядків…
— У нас що, ліхтариків немає? — оптимістично висунув залізобетонний аргумент учасник і головний фотограф проєкту Ігор Моцний.
— Є! — підтримав колегу начальник Відділу культури Городоцької міськради і співголова проєкту Олег Федоров.
Одним словом, коли під’їхали до початку лісової дороги, що вела до штолень, уже була ніч! Чотири з гаком кілометрів (і це лише в один бік!) через ліс при світлі ліхтариків — ще та пригода. Як модно писати в прогнозах погоди: “відчувалися, як усі шість”. На зворотному шляху, долаючи останній кілометр, автор цих рядків чомусь згадував відому сентенцію: «Загнаних коней — пристрілюють!»
Учасники авантюри: Ігор Моцний, Дмитро Полюхович та Олег Федоров
Але пригода того вартувала! У цьому переконається кожен, хто побачить світлини.
Текст: Дмитро Полюхович
Фото: Ігор Моцний за участі Олега Федорова та Дмитра Полюховича
