Українське бароко – мій улюблений стиль в архітектурі. А чому він не повинен бути таким для мене? От дехто каже полум’яна готика. Ну стоїть у нас в Києві розкішний готичний (нехай і неоготичний, на красі це не відображається) костьол зведений геніальним Городецьким. Прекрасний зразок стилю, але чомусь мене не тягне до нього, як от до церкви над Економічною брамою, чи до дзвіниці Святої Софії, чи то до Троїцького собору у Чернігові. Правда, що на колір і смак товариш не всяк. Так от церкви в стилі українського бароко для мене завжди були, як елементи великої колекції – відсотків 70 я їх бачив і фотографував, а решту знав, бачив на фото й збирався побачити наживо. Але то я думав що знав усі. А виявляється що існують ще «нецке в колекції професора Мавродакі» про існування яких я навіть не підозрював. Такий собі «Хлопчик, що малює» в селі Полонки – Михайлівська церква – типовий зразок козацького бароко.
В Полонки веде дві дороги. Одна від траси Пирятин – Прилуки, із села Линовиця. Вона зміїться вздовж заплави Удаю через село Удайці. Інша ще більше кривуляє від села Івківці, теж вздовж річкової долини. Я їхав від Линовиці – дорога досить рівна, лише в кількох місцях подовбана. Знайомі казали, що від Івківців теж дорога досить якісна, але сам я її не бачив.
Назва Полонки найвірогідніше походить від слова ополонки. Мабуть, на Удаї здавна було багато риби, от взимку і довбали тут багато ополонок, щоб її ловити. Ну а літера «о» кудись відпала, от і вийшло «Полонки».
Полонки розляглись у річковій долині серед заплавних лісів. Колись це село було таким собі досить глухим лісовим хутором, ну а нині, звичайно, ліс повирубали. Трохи залишилося. Так само тут і з людьми – раніше було більше, а зараз близько трьох сотень.
Ідентифікувати де у Полонках центр я не зміг, тому скажу просто – не звертайте із головної дороги і ви обов’язково побачите Михайлівську церкву. Нині вона оточена огорожею, з декоративною брамою, дзвіничкою, та кількома великими будинками. Написано (на розвішаних на усіх стовпах і кутках російськомовних об’явах), що це якась дуже строга община. Це підтвердив і похмурого вигляду панотець у цивільному, який буркнув, що нормальні люди, спочатку питають а потім фотографують. Він в мене перед носом зачинив двері церкви. Може якби я дуже попросив, то він би й впустив, але настрій вже було зіпсовано. От такий тобі «Хлопчик що малює».
Церковне подвір’я виходить прямо на берег річки, яка, кажуть, колись руслом підступала аж під самі стіни. Але тепер вона спокійніша, покірніша, як парафіяни з общини похмурого батюшки.
Є декілька думок стосовно побудови церкви. Дехто каже, що її звели у 1660-му, але це мало ймовірно, інші фахівці вказують 1720 рік – це може бути. Ну а деякі джерела говорять про 1760-ті роки. Відомо, що збудував церкву Олександр Шило, син священика. Хоча можливо він лише добудував дві бані, тому що відомо, що спочатку церква була тридільною, але з однією банею, а потім дві бані добудували.
Михайлівська церква у Полонках – це типовий дерев’яний козацький храм, але… збудований із цегли. Він напрочуд цікавий хоч і невеликий, і він один із найбільш українськобарокових храмів в Україні. Завітайте у Полонки, самі побачите. А у мене в колекції з’явилась іще одна нецке.
Текст та фото Романа Маленкова
