3 дні/ 2 ночі
Протяжність: 619 км
Три вихідних. Маєте авто і бажання проїхатись просторами рідної неньки України. І проїхатись не просто так, а побачити щось цікаве й красиве. Тоді ось вам маршрут автомандрівки.
Маршрут: Київ – Березова Рудка – Линовиця – Полонки – Антонівка – Ладан – Густиня – Прилуки – Сокиринці – Тростянець – Качанівка – Ніжин – Чемер – Лемеші – Козелець – Київ
Є в Україні регіони, які не вважаються обділеними увагою туристів, наприклад Закарпаття або Крим. Є й справжні „білі плями” для туристичного загалу, наприклад Кіровоградщина. А є місцевості, які можна назвати „недорозкрученими” – до таких відноситься і південь Чернігівщини, зокрема Прилуччина. Але ж тут є дуже багато атракцій, які варто побачити. Це і Прилуки із масою архітектурних пам’яток, і легендарний Густинський монастир… та ми хочемо акцентувати увагу не на них, а на об’єктах не менш вагомих, але значно менш відомих: на унікальних (фактично шедевральних) церквах у Полонках та Антонівці, на зразку радянського франкенштейнізму Ладані, з його унікальним монастирем (який на початку минулого століття був найбагатшим на Чернігівщині), на маєтках, які неодноразово відвідував Тарас Шевченко: де Бальменів у Линовиці та Закревських у Березовій Рудці (це вже Полтавщина, але у вигляді бонуса ви побачите єгипетську піраміду)… І це ви побачите лише у перший день.
Другий день мандрівки буде присвячений панським маєткам Чернігівщини та найкращому у регіоні парку. Сокиринці, Тростянець та Качанівка. Палацово-парковий комплекс Качанівки вважається одним із кращих в Україні, але ночувати варто їхати до Ніжина, де й починати третій день подорожі.
Третій день до обіду ви проведете у Ніжині, потім подивитесь панський маєток у Чемері та церкву Розумовських у Лемешах. На «закуску» буде Козелець із своїм шедевральним собором Різдва Богородиці, Вознесенською, Миколаївською церквами та духом зупиненого часу й провінціалізму.
Програма подорожі:
1 день.
1. Березова Рудка. Із Києва по прямій і рівній (вилизаній до ЄВРО 2012) Харківській трасі до першого пункту подорожі 150 км. Щоправда від траси до села 12 км. В туристичних (точніше краєзнавчих) колах воно відоме пірамідою-усипальницею, яку звів Гнат Закревський, колишній власник села. Ця людина деякий час була обер-прокурором першого департаменту права Сенату, а ще, в часи імператора Олександра ІІІ, він був послом Російської імперії у Єгипті, надивився там на усипальні фараонів і вирішив собі зробити щось подібне. Тому у 1898 році, на могилі свої х батьків він звів піраміду, звичайно, не таку велику, як фараони (її висота всього метрів десять), але для наших широт вона стала чимось екстраординарним. Нині мавзолей Гната Закревського є своєрідним доповненням колишнього сільського клубу, і, як і останній, лякає селян порожніми віконницями й потроху руйнується. Але, особисто мене, ця усипальниця не дуже вражає – доводилося бачити і посолідніше (і на Личаківському, і на Байковому цвинтарях), а от що дійсно сподобалося, так це маєток Закревських, який відносно непогано зберігся, і є, таким собі, зразком лівобережного провінційного, невеликого панського маєтку… Детальніше
2. Линовиця. Від Березової Рудки до цього села 50 км. Невже у наш час масового поширення інформації можуть бути такі куточки, практично невідомі широкому загалу, але в перспективі, достойні бути… не можна підібрати слів чим вони достойні бути. Вирішуйте самі. Отже село Линовиця, батьківщина нащадків шотландських баронетів та грузинських князів, а ще й російських святих. І це зовсім не жарти, такі села повинні притягувати до себе натовпи туристів: краєзнавців, літературознавців, мистецтвознавців, християнських паломників, але, чомусь, про них практично ніхто нічого не знає… В Линовиці збереглася надбрамна башта, флігель та конюшня маєтку де Бальменів.
У 1780 році Линовицю купив Іван Стоянович, але через рік відпродав половину села родині Башилових. Поміщиця Софія Башилова, у 1809 році вийшла заміж за графа Петра де Бальмена (нащадка відомого шотландського роду) і з того часу історія села пішла по новому руслу. Линовиця із глухого села перетворилася на осередок культури. У ХІХ столітті маєток де Бальменів у Линовиці відвідали: Іван Котляревський, Євген Гребінка, Олександр Афанасьєв-Чужбинський, Нестор Кукольник, Іван Муравйов-Апостол, Лев Жемчужников та ін. Від маєтку де Бальменів збереглася надбрамна башта (чи не єдина подібна споруда на Лівобережжі), модерновий флігель на території СТО цукрового заводу, конюшні та залишки парку.
Мешканці Линовиці ще й досі пишаються дружбою свого колишнього односельця Якова де Бальмена із Тарасом Шевченком (Кобзар кілька раз гостював у маєтку де Бальменів). Загибель Якова на під час кавказької війни надихнула Шевченка написати один із найдовершеніших своїх творів – „Кавказ”.
Де Бальменам у ХІХ столітті належала лише половина Линовиці, а от іншою половиною володіли нащадки давнього грузинського княжого роду Джавахішвілі, причому один із останніх представників цієї родини, яку на російський манер називали Жеваховими, був канонізований як російський святий – Святий Іоасаф. Оце так Линовиця… Детальніше
3. Полонки. Від Линовиці до Полонок 12 км. Тут збереглася мурована церква, зведена у стилі бароко у першій половині XVIII століття. Полонківська Михайлівська церква – це маловідомий експонат із колекції українського бароко – найціннішої архітектурної колекції нашої країни, причому, подібних церков, які б так гарно у камені повторювали козацькі дерев’яні храми в Україні більше й не збереглося… Детальніше
4. Антонівка. До Антонівки від Полонок 26 км. Із Полонок повертаємось на трасу Прилуки – Пирятин і прямуємо далі на південь. За селом Нова Гребля повертаємо на Макіївку, а у Макіївці повертаємо праворуч на Антонівку. Храм, який стоїть в центрі Антонівки заставляє затамувати подих, а особливо вражає його величина…
Відповідно до архівних даних Покровська церква в селі Антонівка може вмістити чотири тисячі вірян. Це фантастична цифра, особливо якщо врахувати те, що будувався храм на кошти громади у 1914 році, а парафія тоді становила 3549 осіб. Цікаво, що із антонівчан 2960 вважали себе козаками. Це були люди, які ніколи не знали кріпацтва й мали великі земельні наділи. Всього мешканці мали 4906 десятин землі (це майже 4900 гектарів – немало), і з них у володінні козаків було 4478 десятин. От так то – по півтора гектара на особу (включаючи старих та дітей). Тепер стає зрозуміло, звідки у антонівських парафіян взялися кошти на будівництво такої церкви. А ще, це заставляє окремий раз згадати, що козацьке сословіє на Лівобережжі існувало аж до 1917 року, а всі ж, мабуть, думають що українські козаки зникли разом із Запорізькою Січчю у 1775-му.
Антонівську церкву сміливо можна віднести до найгарніших українських храмів початку ХХ століття. Модерн, неовізантійські форми, ефектний цегляний декор, п’ять бань, дзвіниця і неймовірні, як для села розміри. Цей храм професійні архітектори можливо і не назвуть шедевром, але туристів він повинен вразити. Але туристи бачать його дуже рідко… Детальніше
5. Ладан. Від Антонівки до Ладана 21 км. Із Антонівки повертаємося в Макіївку й прямуємо на схід, на селище Ладан. Не знаю з яким містом можна порівняти Ладан – такого в Україні я більше не бачив. Це якась радянська фантасмагорія, навіть франкенштейнізм (так буде ближче), латана свита совдепівської історії. Але ж це ще й красива природа й насичена історією минувшина, це Придніпровська низовина пожмакана творцем у глибокі і вузькі річкові долини (таких я теж раніше не бачив), це вузькі й звивисті вулички, які скаженно котяться вниз до Удаю (зимою для автівок вони непрохідні), це архітектурні зрізи усіх радянських періодів сполучені зміїстою бетонкою, яка ніколи не знала ремонту, та їй він і не потрібен. А ще Ладан – це колишній величезний завод пожежного машинобудування («Пожспецмаш») та, знову ж колишній, старовинний козацький монастир на території цього заводу.
Покровський монастир поряд із селом Ладине був заснований ще у XVII столітті. На початку ХХ століття він вважався одним з найбагатших на Чернігівщині, а в радянський період його було закрито. На території обителі спочатку розмістили трудову дитячу комуну. Пізніше майстерні комуни перетворили на підприємства на базі яких і виник промисловий гігант «Пожспецмаш». Церкви монастиря, в тому числі й унікальний Покровський собор було змінено до невпізнанності – верхи та фронтони було знесено, стіни обклали бридкою цементною шубою. Ну і протягом наступного півстоліття про монастир ніхто не згадував. Усі будівлі належали заводу, який все розростався, а сплюндрований (гірше ніж татарами) монастир все більше пірнав у його безсистемну забудову.
Нині головний собор обителі майже відновлено, чого, на жаль, не скажеш про решту монастирських будівель. Щоб потрапити до собору, потрібно пройти через колишню заводську прохідну, але не бійтесь – охоронці неіснуючого вже підриємства досить привітні, а барокова будівля потребує щоб її бачили якомога більше очей. Потрібно додати, що частково відновили і ще один монастирський храм – Свято-Вознесенську церкву. Але зовні вона й досі нагадує велику трансформаторну будку… Детальніше
6. Прилуки. Від Ладана до цього міста 18 км. Прилуки були засновані ще в період Київської Русі. Перша письмова згадка про Прилук-город зустрічається у «Повчанні…» Володимира Мономаха і датується 1085 роком. В ті часи місто було південно-східним форпостом держави й повинно було служити перепоною для половецьких полчищ. Очевидно, деякий час воно таким і було, але вже у 1092 році половці зруйнували місто. В період князівських міжусобиць Прилуки руйнували неодноразово, але найжахливіших руйнувань місто зазнало у 1239 році – його фактично «стер з лиця Землі» монголо-татарський хан Менгу (двоюрідний брат Батия). Відродили Прилуки князі Глинські у XV столітті…
… В першій половині XVІІ століття Прилуччину активно заселяли переселенці із Правобережжя – козаки та втікачі-селяни, які швидко покозачувались. У 1692 році Прилуцьким полковником був призначений Дмитро Горленко. Він почав активну розбудову Прилук, перетворивши їх на значне місто. Наступником Горленка у 1714 році став сумнозвісний Гнат Галаган. Не маючи значних статків звичайний рубака-козак дослужився до рівня козацької старшини і з 1706 року керував компанійським полком гетьмана Мазепи. Це був кавалерійський полк особистої охорони гетьмана.
У 1708 році Гнат Галаган зрадив Мазепу й перейшов на бік Петра І. 14 травня 1709 року він був одним із керівників розгрому Запорізької Січі. Гнат Галаган був жорстокою і підлою людиною. Майже відразу він розпочав закріпачення селян на Прилуччині й примножував свої статки за будь-яку ціну. Але майже всі прекрасні пам’ятки сучасних Прилук пов’язані із Гнатом Галаганом та з його сином Григорієм, який був повним антиподом батька. А пам’яток тут дуже багато, і більшість цих пам’яток мають унікальну архітектурну цінність: Іванівська церква (1865 р.), Михайлівська церква-дзвіниця (1720 р.), собор Різдва Богородиці (1806-1817 рр.), Стрітенський собор (1889 р.), Спасо-Преображенський собор (1706-1720 рр., еталон українського бароко), Полкова скарбниця (1708 р.), Пантелеймонівська церква (поч. ХХ ст.) та інші… Детальніше
Пообідати варто у Прилуках.
7. Густиня. Від Прилук до цього невеличкого села 9 км. Тут розташований жіночий монастир, який є унікальним архітектурним комплексом, прекрасно вписаним у навколишній ландшафт. Крім того, він є мабуть найкраще збереженим козацьким монастирем. Хоча доля монастиря була не з легких, адже його двічі на тривалий час закривали. Перший раз це сталося у 1793 році. Більше ніж півстоліття простояв він пусткою. Другий раз монастир закрили у 1920 році. Радянська влада влаштувала у стінах і храмах обителі спочатку колонію для малолітніх злочинців, а потім психоневрологічну лікарню, яка проіснувала тут до 1991 року.
Із Густині повертаємося до Прилук, де і будемо ночувати в одному із готелів.
2 день
8. Сокиринці. До цього села із Прилук 35 км. Тут розташований один із маєтків родини Галаганів. Відразу при в’їзді нас зустрічають помпезні споруди, які знаменують вхід до Сокиринського парку: тендітні башточки та двоповерхові флігелі (сторожки). Від входу веде широка алея, в кінці якої проглядається біла колонада палацу. Це Сокиринський палацово-парковий комплекс.
Сокиринський палац було збудовано у 1824-1831 роках Павлом Дубровським. Шість років працював цей архітектор, керівник Київської губернської креслярської майстерні у Сокиринцях на будівництві великого палацу. І довга копітка робота увінчалася успіхом – палац вдався на славу, гармонічно вписуючись у парк, який розбивався одночасно із палацом (керував будівництвом парку австрійський садівник Бістерфельд). Палац оточено розкішним парком закладеним ще у XVIII столітті. За основу для парку взяли старовинну діброву… Детальніше
9. Тростянець. Від Сокиринців сюди 13 км. Тут розташований один із кращих дендропарків України. Сьогодні дендропарк „Тростянець” – високохудожній зразок паркового будівництва, справжній музей природи. Він розкинувся поблизу с.Тростянець на площі 207 га, й є одним з найбільших штучних паркових масивів України. Парк був створений завдяки зусиллям Івана Михайловича Скоропадського, нащадка знаменитого роду та діда останнього гетьмана України Павла Скоропадського. Прогулянка цим прекрасним парком займе у вас мінімум кілька годин… Детальніше
10. Качанівка. Від Тростянця до Качанівки 27 км. Качанівка по праву вважається кращим зразком палацово-паркового ансамблю на Лівобережжі. Щоб пересвідчитись – варто хоч раз побувати тут.
Качанівський палацово-парковий ансамбль розташований на двох терасах річки Смош. На краю верхньої тераси стоїть палац, флігелі та велика кількість господарських споруд. Палац дуже великий. Його збудували у стилі класицизму. З двох боків до палацу прибудовано два одноповерхових флігелі, один з яких завершується трьохярусною водонапірною вежею, зведеною вже у 90 роки ХІХ століття.
Навпроти палацу за кілька десятків метрів стоять два гостьових флігелі. Від палацу через парк простяглася брукована алея, яка завершується Георгіївською церквою. Цей храм був збудований у 1817-1826 рр. Почеками у стилі російського ампіру. Церква за своєю архітектурою не поступається палацу.
На нижній терасі розбито ландшафтний парк з каскадом із 12 ставків, парковими скульптурами, містками та «Романтичними руїнами». Весь комплекс зараз перебуває у прекрасному стані і просто заворожує своєю гармонійністю та красою численних туристів… Детальніше
У Качанівці є готель, але ночувати ми вам порадимо у Ніжині.
3 день
11. Ніжин. До цього міста від Качанівки 73 км. В Україні його прославили мариновані огірки, рецепт яких завезли колись греки. Ще у 1648 році Ніжин став великим полковим містом, яке активно приймало участь у визвольній війні Богдана Хмельницького. І саме великий гетьман запросив до Ніжина грецьку громаду. Греки визначили торговий розвиток Ніжина. Майже на століття місто стало головним торговим полісом Лівобережжя. Тут організовувались великі ярмарки, які тривали по кілька тижнів. На ярмарках торгували найрізноманітнішими товарами, але особливим попитом користувалися знамениті ніжинські огірки.
Ніжинські огірки – це огірки особливого сорту, насіння яких було завезене греками. Вихідці з Еллади розводили цей овоч в околицях Ніжина й засолювали за особливим рецептом. Згодом насіння та рецепт приготування ніжинських огірків поширився по всьому місту. Огірки стали відомими далеко за межами Ніжина. Вони піднялись в ціні, адже їх почали замовляти можновладці. Особливо сподобались ніжинські огірочки Григорію Потьомкіну. Він їх виписував навіть за сотні кілометрів, і навіть під час військових походів. Нині сорт огірків, який був завезений греками і в результаті селекції отримав назву ніжинський, вважається втраченим. Ніжинськими зараз називають майже всі огірки засолені у Ніжині. І навіть законсервовані на Ніжинському консервному комбінаті. Ніжинська колонія греків залишила у спадок після себе не лише рецепт огірків, але й численні пам’ятки архітектури: церкви, житлові будинки, крамниці, кав’ярні, аптеки. Але не лише завдяки грецькому спадку варто відвідати Ніжин…
Головною пам’яткою Ніжина є Миколаївський собор – еталон українського бароко і найвища споруда зведена в Україні у XVII столітті. Крім нього у місті скільки храмів, що можна збитися з ліку. А ще купа старовинних громадських та житлових будівель і легендарна Гімназія вищих наук збудована Безбородьком. У ній навчався Гоголь і ціла плеяда відомих людей… Детальніше
12. Чемер. Від Ніжина до Чемера 58 км. В Чемері збереглася досить цікава пам’ятка дерев’яної садибної архітектури – будинок поміщиків Пашковських. Ці заможні дворяни були власниками Чемерського спиртового заводу. Це підприємство існує в селі і зараз. Садибний будинок вони звели у другій половині ХІХ століття. В радянські часи в ньому було розміщено сільський клуб.
У Чемері є напівзруйнована дерев’яна Михайлівська церква. Збудували її у 1888 році. Раніше на її місці стояла інша церква, також Михайлівська. В ній хлопцем співав у церковному хорі Олекса Розум – майбутній генерал-фельдмаршал та чоловік імператриці Єлизавети. Тут співака помітив полковник Федір Вишневський і забрав у хор до Санкт-Петербурга.
Кажуть що саме у Чемері, на спиртовому заводі, вперше запустили у масове виробництво горілку чемергас – специфічний напій в який додавалася чемериця. Ця отруйна рослина в невеликих кількостях є лікарською (ну майже як усі), а ще має легкий наркотичний ефект. Горілка настояна на чемериці має значно більший “дурмянячий” ефект. В Росії її часто називають косорыловкой… Детальніше
13. Лемеші. Від Чемера до Лемешів 19 км. Це батьківщина родини Розумів (Розумовських). Головною пам’яткою села є Трьохсвятительська церква, збудована на могилі батька родини – Григорія Розума – у 1755 році. Архітектор, що звів цю прекрасну споруду невідомий (за припущеннями це або Квасов, або Карлін, або Григорович-Барський). Церква здіймається над навколишньою місцевістю, і її видно з автодороги. Також в Лемешах є будинок земської школи. Його збудували в 1909-1910 роках на місці хати Григорія та Наталії Розум. Хати, де народився останній український гетьман. Кошти на будівництво школи виділив Каміл Розумовський – один з нащадків роду, що мешкав на той час у Західній Європі… Детальніше
14. Козелець. До Козельця із Лемешів 10 км. В Козельці збереглися Миколаївська (1781 р.) та Вознесенська (1866 р.) церкви, але безперечно набільш видатною пам’яткою містечка є собор Різдва Богородиці із п’ятидесятиметровою дзвіницею. Цей собор, створений за проектом Растреллі архітекторами І.Григоровичем-Барським та А.Квасовим, вважався однією з найкращих архітектурних споруд Російської імперії. Його будівництво ініціювала родина Розумовських, які на той час були дуже впливовими людьми в імперії. Особливо це стосується братів Олексія та Кирила.
Собор Різдва Богородиці п’ятибанний (хоча побіжний погляд створює враження, що куполів більше). До характерних особливостей собору можна віднести ефектну (навіть помпезну) декоративну ліпнину, бічні виходи на паперті та цокольний поверх, який додає і без того великому храму ще більшого об’єму. Все це, а особливо інтер’єр, приводить цінителів архітектури у захват.
Ще одну пам’ятку Козельця – будинок полкової канцелярії – будували дев’ять років (1756-1765). Будівництвом керували ті ж архітектори, що будували собор Різдва Богородиці. Виконувалося будівництво на замовлення полковника Дарагана (його дружина була сестрою Розумовських). Після скасування полкового устрою в Україні (1781) споруда виконувала функції козелецького магістрату. Дарагани мали маєток у Козельці. Деякі із споруд маєтку існують і зараз… Детальніше
На цьому подорож завершується. До Києва від Козельця 74 км. Хоча, якщо маєте час, можете заскочити ще й до Остра (до нього 18 км). Це теж дуже цікаве місто.
В перший день ви проїдете 298 км. Обід, вечеря та ночівля у місті Прилуки.
В другий день загальна відстань складе 148 км. Сніданок у Прилуках, обід у Качанівці, вечеря та ночівля у Ніжині.
Третього дня ви проїдете 173 км. Сніданок у Ніжині, пообідати можна в кафе на трасі Е-95, або у Козельці.
