Хотинець (Chotyniec) розташований у гміні Радимно Підкарпатського воєводства Польщі. Звідси до українського кордону (переїзд Корчова – Краковець) близько 10 км. І тут розташована найближча до України польська пам’ятка із списку Світової спадщини ЮНЕСКО – дерев’яна церква Різдва Богородиці. Хоча чому польська? Її звели українці, молились і моляться етнічні українці…
Хотинець здавна був українським селом, хоча в межах України (точніше УРСР) він перебував лише із 1939 по 1945 роки (та й то із перервою на німецьку окупацію). А у 45-му він вже назавжди перейшов до Польщі й українців звідси виселили усіх – поляки не дуже люблять згадувати цей епізод своєї історії – операцію «Вісла». Але на подвір’ї церкви у Хотинці стоїть пам’ятний знак, який красномовно нагадує про акт етноциду проти українців.
Хотинець, як уся Перемиська земля – частина Галичини. Зовсім недалеко звідси, у Млинах, жив, працював і похований, автор музики українського гімну – Михайло Вербицький. Якось так складалося, що після захоплення Галичини польською короною, а потім і всієї України, українці не мали своєї держави (хіба що в часи Хмельницького та УНР-ЗУНР), але вони все таки мали свою батьківщину та свою землю, будували села та церкви, творили власні стилі, зокрема лемківський, бойківський, галицький… От церква у Хотинці, разом із Дрогобицькою церквою Святого Юра – одні із найкращих зразків галицького дерев’яного стилю. Трохи жаль, що лише одна в Україні, але кордон зараз вже відкритий, тому кожен може поїхати й подивитись на дерев’яне диво із списку ЮНЕСКО.
Вперше церква Різдва Богородиці зустрічається в документах Михайла Корибута Вишневецького, колишнього власника цих земель, нащадка засновника Січі, під 1671 роком, але дослідники але дослідники датують храм 1600 роком.
Перемиська єпархія прийняла церковну унію аж у 1696 році, тому можна сказати з упевненістю, що будували церкву Різдва Богородиці православною. Час переходу парафії у греко-католицтво невідомий. Храм тридільний, має три шоломоподібні бані. Зруб та верхи повністю вкриті гонтом.
Розпис зберігся не на всіх стінах, але на одній він просто шедевральний – неймовірно проникливий і реалістичний Страшний суд вражає нечисленних вірян, які повернулися у Хотинець, після масового переселення. Переважно це старі люди. Вони ходять на служби й можуть розповісти про старі часи. Їх мова далека від української літературної, але досить зрозуміла. Дехто виглядає ображеним на життя, а дехто йому радіє.
У 1947 році церкву пристосували до потреб римо-католиків, які почали прибувати на місце виселених українців. У 80-х роках минулого століття святиня перебувала в незадовільному стані і її закрили, а у 1991 році передали греко-католицькій громаді – якраз тій частині українців, які повернулися до Хотинця із західних земель.
Нині храм Різдва Богородиці перебуває у відмінному стані. Якісно відремонтована будівля вкрита прекрасним гонтом – дивно було б, якби у Польщі об’єкт ЮНЕСКО, не був би якісно відреставрованим, тут же одна із кращих шкіл реставраторів. До списку ЮНЕСКО він потрапив у 2013 році, серед 16 церков Карпатського регіону (всі до одного храми українські – по 8 у Польщі та Україні).
PS. Оригінальна дзвіниця церкви була зруйнована в часи Другої світової війни. Нинішня дзвіниця перенесена із села Торки у 1993 році. Вона датується 17 століттям.
Текст та фото Романа Маленкова
