Бардіїв (Bardejov) лежить на північному сході Словаччини, неподалік від кордону із Польщею. До українського кордону звідси близько 100 км, але українські туристи в Бардіїві бувають нечасто. Це зайвий раз підтверджує непереборну істину – в Європі найгарніше, не там де повно туристів. Бардіїв – одне із найгарніших міст у Словаччині, об’єкт Списку світової спадщини ЮНЕСКО із 2000 року, а от натовпу туристів у гарну літню днину ми не побачили – їх тут взагалі не було. Що вже казати про українських туристів, які, найчастіше, навіть назви такої не чули.
Бардіїв. Радніцка площа (Ринок)
Особисто мої враження про Бардіїв – як для міста у 33 тисячі мешканців це найбільш цілісний старовинний архітектурний ансамбль, з усіх, які я бачив. Це ніби по телевізору, але насправді, це навіть більше – якась машина часу, коли увійшовши на центральну площу (Radnicne namestie) ти переносишся на століття назад, і якби не вантажівка, яка привезла продукти в одну із крамниць, це відчуття було б повним.
Радніче намєстє Бардієва викладене старовинною бруківкою із вузького продовгуватого каміння. Це угорсько-саксонський аналог польської площі Ринок, але в даному випадку площа не прямокутна, а у формі риби – ширша посередині і вужча на кінцях, де вона переходить у головну вулицю міста. Домінантою площі й усього міста є собор Святого Егідія – величезний готичний храм, зведений у 13 столітті. До речі, вхід туди платний (і не дешевий), окремо сплачуєте за фотографування та підйом на дзвіницю. Поряд із собором, ближче до центру площі, стоїть готично-ренесансна ратуша (радніца словацькою), зведена у 16 столітті, з іншого боку площі, за собором, стоїть міська латинська школа (перша згадка про цю будівлю датується 1435 роком). Міські кам’яниці, навколо Радніцької площі – це щось особливе. Двоповерхові, з мансардним поверхом під двосхилим дахом, вкритим червоною черепицею, ці будинки, часто датовані 15-16 століттями, підсилюють загальне враження казкової давнини.
Бардіїв. Собор Святого Егідія. 13 ст.
Історичне ядро Бардієва відносно невелике. Воно обнесене суцільними оборонними мурами і баштами, формуючи справжню фортецю. В межах фортеці стоїть ще один готичний храм – костьол Івана Хрестителя із кляштором францисканів, зведений у 15 столітті. Цікаво, що заснували кляштор цистеріанці із польського містечка Копшивниця, в якому ми цьогоріч (2017 рік) випадково побували. Оборонні башти міських мурів Бардієва всі мають назви: Груба (найбільша), Велика, Червона, Квадратна, Ренесансна, Шкільна, Кляшторна. Будівництво мурів та башт велося у 14-16 століттях. Товщина мурів – 3,5 м.
За межами міських мурів Бардієва розташовано ще немало цікавих і цінних пам’яток архітектури, зокрема це стосується єврейського передмістя (zydovske suburbium), яке також внесене у ЮНЕСКО. Свого часу це був жвавий район торгівців і ремісників, як і у більшості міст східної Європи, переважно євреїв, які визначали розвиток Бардієва у давні часи. Тут збереглися синагога, міква, школа, житлова забудова.
Бардіїв. Радніца (ратуша). 1435 р.
Нині у Бардієві євреїв немає. Офіційно, згідно із переписом, 91,27% мешканців міста вважають себе словаками. На другому місці роми (цигани) – 2,64%, русинів – 2,49%, українців – 1,38%. Дуже мало у місті поляків (0,19%), хоча до Польщі зовсім близенько, ще менше угорців (0,14%), хоч це колишні господарі краю. Але ми повернемось до українців: русини – це російська робота ще в 19 столітті, насправді це ті самі лемки-українці, тому українців насправді близько 4% у Бардієві. Та не все так просто, адже при словацьких домінуючих католицтві та протестантизмі, 4,32% мешканців сповідують православ’є, а 16,93% – це греко-католики, тому можна припустити, що асимільованих українців у місті більше 20%, адже відомо, що греко-католицтво – конфесія українського походження. Отак. А греко-католицька церква Петра і Павла, збудована на початку 20 століття в еклектичному стилі (суміш неороманських та необарокових форм) доволі гармонійно вписується у ансамбль старовинного міста. Вона стоїть недалеко від Кляшторної башти.
Північніше Бардієва лежить Лемківщина – етнічний український край. Таблички та дороговкази тут дублюють кирилицею, гірські села заселені переважно українцями (які часто звуть себе русинами), більшість населення – греко-католики. Звідси родом, із села Межилабірці, батьки Енді Воргола, який сам вважав себе русином й усе життя відвідував греко-католицьку церкву.
Бардіїв. Оборонні башти та мури. 14-16 ст.
Нині, не без допомоги Росії, навіть Вікіпедія є русинською мовою, хоча ця мова майже не відрізняється від лемківської. Кажуть, що виокремлення лемків, які мешкають у межах Словаччини, в окремий русинський етнос, сприяє їхній асиміляції із словаками, адже, часто, молоде покоління у лемківських словацьких селах, взагалі не розуміє, що вони за нація, і яку історію мають. Відповідно, русини ближче до словаків – така собі незрозуміла національна меншина, а лемки – це українці, за якими має стояти велика багатомільйонна країна. Але не варто ділити русинів і українців Словаччини – це не сприятиме покращенню їхніх стосунків з Україною. Вони і самі цього не роблять, назвавши свою громаду СРУС – Союз русинів-українців Словаччини.
Загалом українців у Словаччині 30 тисяч. Це досить потужна діаспора, і майже всі вони мешкають в межах Пряшівського краю, який часто, майже повністю відносять до українських етнічних земель.
В Україні є місто побратим Бардієва – Тячів. Це офіціоз. До неофіціозу можна віднести слова із української народної пісні угорських часів, які підтверджують, що українців у околицях Бардієва завжди було багато:
Як ішов я з Бардейова додому,
Про той вечір не розкажу нікому.
Так мя мила притискала до себе – ой!
Чи любиш мя, чи не любиш,
Бо я млію без тебе!
Перша згадка про Бардіїв датується 1241 роком і пов’язана із ім’ям Данила Галицького, який через місто вертався у Галичину із Угорщини. Вважається, що деякий час місто входило до складу Галицько-Волинської держави і лише у 1321 році його захопив угорський король Карл І Роберт, який, до речі, офіційно вважався королем не лише Угорщини, а й Галичини та Володимирії.
Бардіїв. Греко-католицька церква Петра і Павла та кляштор францисканів.
На 14-15 століття припав період потужного розвитку Бардієва. В місті квітли ремесла і торгівля, воно було одним із головних в торгівлі токайськими винами. Саме тоді й було сформоване міське історичне ядро, яке в подальші роки тільки доповнювалося.
Бардіїв не схожий на інші міста Європи, він навіть на словацькі міста не дуже схожий. Це щось особливе, і тут обов’язково варто побувати.
Текст та фото Романа Маленкова
