Туреччина. Бурса. Перша столиця та місто султанських гробниць.

Перша столиця Туреччини та колиска Османського світу – ще б пак, тут же похований сам Осман – це Бурса Bursa, місто, яке до початку 20 століття називалося Пруса. У нас словом «бурса» тривалий час називали ПТУ, а ще раніше – це був навчальний заклад при православних братствах, найвідомішим випускником якого, Гоголь зробив філософа Хому Брута. А латиною bursa – мішок, але ж турки не знають латини, та й Гоголя вони не читали (ну дійсно турки) – тому перейменували місто, засноване і назване королем Віфінії ще у далекому 3 столітті до нашої ери, із Пруси, в Бурсу.

Бурса – перша столиця Османської імперії. Місто першої великої мечеті – 20 бань – Велика мечеть.

Бурса – місто першої великої османської фортеці. Хоч вона не зовсім османська – скоріше візантійська.

Бурса – місто султанських гробниць. Тут поховані усі творці Османської імперії, крім Баязида – Осман І (тому імперія Османська), Орхан І (син Османа, саме він захопив Бурсу, після десятирічної облоги), Мурад І, Мехмед І та Мурад ІІ. Мехмед ІІ – завойовник Константинополя, був похований вже в Істанбулі.

Бурса – сплав старовини і сучасності. Нині тут мешкає понад 3 мільйони осіб. За показником якості життя Бурса на першому місці у Туреччині та на 88 у світі (2019 р.).

Нинішня Бурса – не якесь село, як дехто міг би подумати – це, на хвилиночку, четверте місто Турреччини за населенням (станом на 2019 р. тут мешкає 3 мільйони осіб) та перше за індексом якості життя (є такий сайт Numbeo, який визначає цей індекс – за ним Бурса на 88 місці у світі). Але оці статистичні дані ну зовсім не були вагомою причиною, для нашого візиту у Бурсу – місто, яке більше за Київ, і воно азійське, де інтенсивність життя значно вище – скажений мурашник, ну  нащо воно здалося. Але мені сказали їдь у Бурсу – вона класна. Угу. А ще вона у ЮНЕСКО. Ага, оце вже цікавіше. А ще – із неї починалася Османська імперія. Треба їхати – вирішив я. Долетіли до Стамбульського аеропорту імені Сабіхи Гекчен, а звідти автобусом, години за дві, дісталися автовокзалу Бурси, від якого за півгодини автобусом (хоча у місті й метро  є) доїхали до історичного центру – ось він – скажений мурашник і суцільний базар. І десь тут наш готель.

Відразу помітили регіональну особливість – тут немає пішохідних переходів через дороги – народ збивається в групки й перебігає, уявляєте, через шість смуг руху. Що робити – довелося бігти і нам, і не раз. Страшно, але автівки пригальмовують, навіть не сигналять. Лише наступного дня, досхочу отримавши адреналіну і набігавшись перед машинами, ми помітили, що пішохідні переходи все таки у Бурсі є, навіть підземні, але народ, чомусь, не звертає на них уваги.

Султан Баязид І Блискавичний дав обітницю Аллаху, що у випадку перемоги над хрестоносцями, побудує 20 мечетей. Переміг, але вирішив схитрувати – збудував одну мечеть на 20 бань – піддурив трохи Аллаха. Як наслідок – Баязид програв Тамерлану битву під Анкарою, втратив країну і наклав на себе руки. А мечеть стоїть.

Розташоване на Шовковому шляху, багатюще, і суперукріплене візантійське місто Пруса, турецький бей і султан посмертно, Осман Газі осаджував 10 років. Вже навіть гора Малий Олімп (нинішній Улудаг) була взята, вже Пруса не мала ніякої «дороги життя», а все трималася. І Осман помер. Його син Орхан так розізлився, що за шість днів взяв ослаблене місто. Звичайно, цю перемогу, він присвятив засновнику незалежної турецької держави, своєму батьку Осману І, а Прусу (далі буду називати місто Бурсою, щоб не плутати вас, і самому на заплутуватись) зробив столицею країни. Щоправда, столицею вона була недовго, всього 39 років (1326-1365 рр.), поступившись місцем Адріанополю-Едірне, але головним культурним центром Османської імперії Бурса залишалася ще кілька століть. Тут нових султанів оперізували шаблями Османа – фактично коронували.

Історичний центр Бурси є Світовою спадщиною ЮНЕСКО, в першу чергу завдяки гробницям перших султанів. Усіх цікавить гробниця Османа Газі, й мене цікавила. Я вирушив до неї раненько, годин у сім,  щоб без натовпу подивитись і сфотографувати. Але, уявіть собі, я не знайшов її з першого разу, хоча я її бачив, але навіть не подумав, що поховання засновника однієї із найбагатших та наймогутніших імперій світу може бути таким маленьким. Звичайна собі капличка. Підписи арабською та турецькою я не читав – чесно, не вкладалося якось у голові. Звичайно, я не очікував побачити піраміду Хеопса, але щоб отак… Щоб знайти гробницю (турбесі турецькою) султана Османа І – орієнтуйтесь на годинникову вежу – неодмінний атрибут великого турецького міста. Де вежа – отам і центр – а у Бурсі там могили двох перших султанів Туреччини – Орхана І та Османа І – сина та батька. Вежа розташована на пагорбі Топхане, за стінами міської фортеці.

Турки наскільки сильно хотіли Бурсу, що 10 років тримали її в облозі. Фортеця була надпотужною, але турки взяли її, і зробили своєю столицею.

Відразу зазначу, що старе місто Бурси дуже велике і розкидане. За турецькою традицією, значні площі старовинної забудови безжально знесені, й забудовані більш сучасним, тому йти пішки до найбільшого поховального комплексу міста – Мурадіє, виявилося не найбільш приємним заняттям – кілометр банальною забудовою 80-90 років минулого століття, хоча це всього 15-20 хвилин, а поховальний комплекс того вартий – це 12 мавзолеїв (переважно 15 ст.), і до сотні могил у самих мавзолеях, та навколо, на території комплексу, який нині більше схожий на парк. Найвідомішим, для нас, похованням, є могила шехзаде (султанського сина) Мустафи – задушеного, в результаті інтриг Роксолани, спадкоємця Сулеймана Пишного, та могила його матері – Махідевран. Я не дивився серіал, але імена ці краєм вуха чув. Всі мавзолеї різні – одні простенькі, інші розкішні, із мозаїками та крутецьким декором. У центрі комплексу мечеть, ну як без неї, є тут і медресе, а побудував цей комплекс султан Мурад ІІ. Закінчення будівництва припало на 1426 рік, а султан помер у 1451-му, побувавши на чолі імперії двічі – він зрікся престолу, після перемоги над військом хрестоносців у битві під Варною у 1444 році. Зрікся на користь свого 12 річного сина Мехмеда ІІ – майбутнього завойовника Константинополя, та національного героя Туреччини. Але у 1446 році, після повстання яничарів, Мурад ІІ знову сів на престол, і правив ще 5 років. За життя подолавши купу супротивників у внутрішній боротьбі за султанство, зокрема рідного дядька, захопивши майже весь Балканський півострів, Мурад став рятівником Османської імперії, яка розпалася, після поразки Баязида Тамерлану, у битві під Анкарою. І саме Мурад ІІ похований у головній гробниці комплексу. Комплекс мавзолеїв Мурадіє є найбільшим поховальним комплексом Туреччини, за межами Стамбула.

Отака от скромна гробниця засновника імперії – султана Османа І Газі.

Поховальний султанський комплекс Мурадіє – найбільший у Туреччині, за межами Стамбулу.

На схід від гробниці Османа Газі, кілометра за півтора, розташований ще один поховальний комплекс – Мехмета І Челебі, батька Мурада ІІ. Головною пам’яткою цього  комплексу є Зелена мечеть – Єшил джамі. Назва Зелена – досить умовна, адже зовні вона біла,  чи то кремова, а от молитовний зал викладений зеленим фаянсом. Мечеть звів сам Мехмет у 1412 році, а от Зелену гробницю, в якій він був похований, збудував вже його син у 1421 році. Гробниця теж не дуже зелена – мармур та керамічні кахлі, які прикрашають гробницю, мають скоріше блакитний колір. Хоча на колір і смак… І, до речі, висота куполу гробниці – 25 метрів, а виглядає вона значно меншою.

Центром Бурси є великий базар, розташований під замком, на схід від пагорба Топхане. Це справжній живий організм, в якому вирує життя до пізньої ночі, але потім він засинає. Тут величезна кількість торгових рядів і яток, причому різновікової побудови. Величезну цінність становлять середньовічні  будівлі Шовкового базару та Емір хан. Тут купа бань, про які варто сказати окремо, медресе та мечетей. Найбільшою мечеттю Бурси є храм із дуже оригінальною назвою – Велика мечеть. Це храм ранньоосманської архітектури, перехідної від сельджукської. Великий прямокутний зал (55 на 69 метрів) може вмістити до 5 тисяч вірян. Збудував храм султан Баязид І, після перемоги над християнським військом біля Нікополя (нині це Болгарія). Перед битвою султан дав обітницю Аллаху, що якщо переможе, збудує 20 мечетей. Але потім передумав, і наказав збудувати храм із 20 куполами. Хоч звів велику і гарну мечеть, але ж обдурив Аллаха, мабуть тому і програв Тамерлану у битві під Анкарою, втратив країну й наклав на себе руки.

Зелена мечеть та Зелена гробниця.

Найкраще Велику мечеть видно із стін міської фортеці, або замку, як її називають частіше. Фортеця величезна – стіни тягнуться на кілька кілометрів, але я її, як і гробницю Османа, знайшов не відразу. Точніше я відразу знайшов Золоту Браму, до якої можна піднятися ескалатором, кілька башт і стіни,  із східного боку, біля гробниці, але це всього кількасот метрів, і я думав, що це все що залишилось. Але ні – вздовж південного краю старого міста (яке ще варто ідентифікувати), тягнуться мури, до яких, у багатьох місцях, прибудовано житлові будинки. Там ще вистачає брам, бастіонів, деякі ділянки муру сильно поруйновані, деякі зараз реставрують і відновлюють. Загалом це досить ефектний фортифікаційний об’єкт.

У Бурсі, центр якої – суцільний азіатський ринок, можна купити, що завгодно – тут тисячі тон солодощів, прянощі і приправи, солоності, фрукти й овочі, часто екзотичні, м’ясо, риба та інше їдло, дуже багато прикрас та одягу, але із алкоголем тут непросто – його можна знайти лише у спеціальних крамницях. 

Історичний центр Бурси – суцільний ринок. І так було завжди.

Лазні – це особлива турецька тяга, а у Бурсі багато лазень із термальними водами, подібні лазні, і басейни, є і у багатьох готелях – прийміть це до уваги. Із розваг у Бурсі варто відмітити гору Улудаг (Малий Олімп). Туди піднімається канатна дорога – відносно дороге задоволення, і якщо ви не лижник – а на Улудагу гірськолижний курорт, можете не їхати – ні особливих краєвидів, ні класної інфраструктури на горі немає.

Інеголь кефте та іскандер кебаб.

Бурса – центр турецької гастрономії. Тут повно локант-їдалень, ресторанчиків із місцевими стравами – все дуже смачно і коштує копійки. Ми рекомендуємо іскандер кебаб та інеголь кефте  – страви винайдені саме у Бурсі. 

Інеголь-кефте винайшли не у самій Бурсі, а недалеко від неї у селі Інеголь. Це були турецькі переселенці із болгарського Пловдива – родина Мустафи Ефенді. Рецепт з’явився у 1915 році, а у 2006-му представники родини запатентували його. Отже, інеголь кефте – це невеликі котлетки, фарш яких готується на 70% із реберної частини яловичини та на 30% із баранини. М’ясо повинно бути виключно із тварин Егейського регіону, і готувати мають виключно чоловіки. Мелють м’ясо машинним способом, вимішують і настоюють  дві доби, при температурі 2 градуси Цельсія. У фарш додають цибулю та перець, і, обов’язково, соду. Смажать на мангалі на дубових дровах, подають із великою кількістю овочів на турецькому лаваші. Хоча, звичайно, не все так просто – є і секрети, яких ми не знаємо.

Іскандер кебаб був винайдений місцевим кулінаром Іскандером Ефенді у 1867  році. В основі страви дьонер (м’ясо, яке готується на вертикальному вертелі – у нас це називається шаурма) із овець, вигодуваних на чебреці. М’ясо викладається на жирний лаваш (піту), поливається маслом, та томатним соусом. Подається із овочами та йогуртом. Ще й нині існує ресторан «Мехмет Ефенді», в якому працював легендарний Іскандер. Туди постійно стоїть черга, тому саме там ми страву не скуштували, але скуштували в іншому місці – це неймовірна смакота, як і кефте. Обов’язково спробуйте.

Бурса мало схожа, на більшість турецьких великих міст, і зовсім не схожа на європейські. Тут дуже багато замотаних до п’ят, у чорних окулярах, жінок, з купою дітей – то арабки, тут тягнуть увечері величезні пакети із овочами – народ фанатіє від овочів, тут дуже привітні люди, значно привітніші ніж у Стамбулі. Одного разу, коли нам потрібно було вирішити проблему добирання до порту Ялова, у автобусі зібрався цілий консиліум, нам навіть записку написали турецькою мовою, щоб нас розуміли водії автобусів. В результаті ми потрапили у інший порт, звідки дешевше, швидше і цікавіше дісталися до Стамбула. У Бурсу обов’язково повернемось, чого і вам бажаю. 

Текст та фото Романа Маленкова.

Значно більше фото Бурси у нашій галереї.

40.195073, 29.072089 Дивитись на мапі Google Maps