Плануючи чергову експедицію в Караденіз, ми намалювали маршрут на північ від Анкари, Синопа. Про Синоп я чув і трохи знав, а от про міста, які лежать на шляху до Чорного моря від турецької столиці – не знав майже нічого. А вони варті того, щоб про них знати. Турецький інтернет розповідає нам переважно про пам’ятки і міста західного і південно-західного узбережжя країни. Про Іскіліп İskilip інформації обмаль – всього кілька світлин замку на горі. От я і вирішив побачити той замок. Похмурим лютневим ранком ми потрапили у це місто. Й були вражені.
У замок, збудований у османський період, ми так і не потрапили – реставрація, подивились на нього ззовні. Але місто нас вразило. Уявіть собі гігантські скелі, до яких приліпилися глиняні хати, інколи двоповерхові, і без дороги до двору, так, ніби все це планувалося й будувалося у ті часи, коли про дороги ніхто не замислювався. І це на окраїнах старого міста. А у центрі вузенькі колоритні вулички, із купою традиційних майстерень, в яких шиють, клепають, готують їдло… Один із будинків був обставлений зменшеними копіями сідел на коней. Ми зайшли запитати – шиючий сідло дядько сказав слово «єншак» (чи щось схоже) – ми зрозуміли, що то сідла на ослів. Причому, в самому Іскіліпі ми ослів не бачили, а от в околичних селах їх повно, і дорога там кам’яна, і топлять кизяками. Отака от Азія, яку УЄФА називає Європою.
Іскіліп надзвичайно колоритний. На деяких вуличка,х про нинішні часи, нагадують лише супутникові тарілки. Ближче до замкової гори все заліплено дрібними, часто, з’єднаними між собою будиночками, де справжні господарі – кури. Такі райони не схожі на жодні українські трущоби, і помиляються ті, хто кажуть, що наші люди живуть дуже бідно – зовнішня бідність вулиць Іскіліпа просто вражає. Будинки, ніби збудовані із сміття, із чого завгодно – сухих палок, глини, фанери, рубероїду, іржавої жесті, бутового каменю, юзаної цегли і просто шмаття.
Римська гробниця.
Як і у всіх турецьких містах, в Іскіліпі центральну частину займає велика мечеть. Поряд є старовинні громадські бані, а недалеко від них, у схилі гори, видовбано гробниці. Пишуть, що вони римської епохи. Не пропустіть їх, якщо потрапите в Іскіліп. Хоча туристи тут бувають рідко – місцеві мешканці, за чаєм, яким вони із задоволенням нас пригостили, казали, що туристів тут ще не бачили.
Замок Іскіліпа був зведений у візантійські часи. В османський період його добудували й перебудували. Вже у 20 столітті тут, на території замку, збудували купу житлових будинків, але, ще у 2018 році їх знесли, й почали реставрацію твердині. Ми були тут у лютому 2020 року – реставраційні роботи, ще не закінчили, й за мури замку нікого не пускали. Замок стоїть на відносній висоті 100 м- він майорить над містом, і його видно з кожної точки. Коли завершать відбудову – невідомо. Але Іскіліп цікавий і без замку. Обов’язково завітайте, якщо прямуватимете у бік Синопу із Анкари.
Населений пункт, на місці сучасного Іскіліпа з’явився 3 тис. років до н.е. Людей тягли сюди родовища солі. Місцену заселяли представники хеттської та хаттської цивілізацій. Потім містом володіли пафлагонські царі (900-700 рр. до н.е.). Іскіліп (не знаю під якою назвою) згадувався в Іліаді, його відвідував Геродот. Потім сюди прийшли галати, пізніше місто стало частиною Понтійського царства. Усіх витіснили римляни – родовища солі – це неабищо, а сіль тоді була страшно дорогою. Далі тисячу років була Візантія, яка збудувала потужну фортецю, на жвавому торговому шляху в ущелині між горами, на північ, до моря. Ну а із 1074 року Іскіліпом заволоділи клани турків, які принесли в регіон іслам.
На відміну від багатьх міст Караденізу, і Іскіліпі завжди більшість становили турки, а не греки, або вірмени. У 19 столітті в місті на 11 тисяч населення функціонувало 108 мечетей, шість будинків дарвішів, 6 шкіл Корану, п’ять мусульманських бібліотек… Оце була твердиня ісламу. Кажуть, що ортодоксальні мешканці міста і мову законсервували – вони розмовляють із старотурецьким акцентом. Щоправда, ми не знали ні турецької, ні старотурецької, а ортодоксальності ми не помітили – люди досить привітні й усміхнені.
Нинішній Іскіліп – 20-тисячне місто у провінції Чорум Çоrum.
Текст та фото Романа Малекова.
