Фастівський залізничний вокзал. Нині зруйнований
Фастів вперше згадується у літописі під 1390 роком. У XVI столітті місто стало значним осередком католицизму, єпархіальним центром. Деякий час воно називалось Новий Верещин (на честь католицького єпископа Йосипа Верещинського). У XVII столітті у Фастові відкрили єзуїтський колегіум та монастир Бернардинців. На початку XVIII століття у Фастові почалось велике повстання під проводом Семена Палія. Зараз Фастів – значний залізничний вузол. Кількість населення міста – 52600 чоловік.
Покровська церква – найстаріша будівля Фастова. Її збудували у 1740 році. На останньому фото дзвіниця
Однією із візитівок Фастова раніше була прекрасна будівля залізничного вокзалу “острівного” типу із годинниковою вежею. Цей вокзал по-варварськи і безпричинно зруйнували у 21 столітті, поставивши недалеко сучасну металево-скляну коробку. Поряд з вокзалом у 90-х роках відкрили “Музей на колесах” (зелений вагончик), експозиції якого присвячені акту злуки ЗУНР та УНР, що був підписаний у Фастові, прямо на залізничних коліях. Це те що відвідувачі міста бачили раніше і бачать нині, прибуваючи сюди залізницею.
Фастів нині має близько 45 тисяч мешканців і є районним центром. Він широко розкинувся на обох берегах річки Унава. Історія виникнення як самого населеного пункту, так і його назви, точно невідома. Ймовірно, поселення існувало ще за часів Київської Русі та було сторожовим прикордонним форпостом на півдні Київського князівства. Про це свідчать земляні укріплення тієї доби навколо міста. Але вперше Фастів згадується у 1390 році як уже сформоване поселення, яким володіли тоді князі Рожановські.
З приводу походження назви є декілька версій. Найбільш проста з них – місто нарекли за назвою річки Фоса. Найбільш популярна – Фастів отримав назву завдяки військовим відзнакам кочівників – хвостам, які залишились біля міста після битви між „степовиками” та київським військом. Можливо, з причини невизначеності свого походження цей населений пункт у історичних джерелах зустрічається з різними інтерпретаціями назви. Так чи інакше, але ще у ХІХ ст. місто офіційно мало назву Хвастів.
У середині ХVІ ст. запустіле від татарських нападів поселення було віддано під заставу римо-католицькій церкві в особі київського єпископа Паца. Його наступник, єпископ Йосип Верещинський, перейменував поселення на Новий Верещин, поставив тут замок та дерев’яний костьол, збудував друкарню, заснував католицьку парафію, звільнив мешканців від багатьох податків. Наступний єпископ – К. Казимирський – повернув населеному пункту попередню назву, виклопотав у короля надання Фастову прав міста та зробив тут резиденцію єпископів. 1612 року в місті відкрився єзуїтський колегіум, а в 1638-му – монастир бернардинців.
Головна пам’ятка Фастова – костьол Воздвиження Святого Хреста
У роки війни 1648-54 рр. Фастів був сотенним містечком Білоцерківського полку. Маєток єпископа захопили козаки, а всі католицькі споруди знищили. У період Руїни Фастівщина стала безлюдною пусткою. Лише в 1684 році польська влада дозволила заселення краю. Тоді ж у Фастові створили великий козацький полк, на чолі якого став легендарний Семен Палій (Гурко). У статусі полкового міста Фастів став одним з осередків великого козацького повстання, що розгорілося на Правобережжі у 1702-04 роках. Очолив його саме Палій, харизматична особа якого користувалась повагою не тільки соратників та підлеглих, а й ворогів.
У 1702-12 роках Фастів був у складі Росії, але потім знову відійшов до Польщі, яка повернула місто у власність католицької церкви. 1723 року тут збудували новий костьол, а 1740-го – навіть православну Покровську церкву. Костьол був зруйнований у 1768 році під час захоплення Фастова гайдамацькими загонами Журби та Швачки. Покровська ж церква стоїть і нині.
1793 року Правобережна Україна перейшла до складу Росії. У ХІХ ст. місто досить жваво заселяється євреями. Так, у середині століття з 7539 мешканців міста 5508 були євреї. Після відкриття у1870 році гілки Київ-Одеса Фастів стає важливим залізничним вузлом.
У період неспокійних та сумбурних 1917-20 рр., коли влада часто переходила з одних рук в інші, у Фастові сталася визначна для України подія. Тут, на залізничній станції, у штабному вагоні, 1 грудня 1918 року відбулось підписання Договору про злуку Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки. Зараз поряд із будівлею залізничного вокзалу діє „Музей на колесах”, експозиція якого відтворює цю подію. Відкрито його 1 грудня 2001 року, але потрапити усередину не так просто: музей працює лише по п’ятницях.
Католицька семінарія. 2007 р.
Фастів – досить велике як для райцентру місто. Кількість жителів становить 45 тис. чол. Тут діють два музеї – вищезгаданий „Музей на колесах” та краєзнавчий.
Костьол зсередини
Краєзнавчий музей знаходиться в будинку кінця ХІХ ст. (вул. Радянська, 9). На особливу увагу в музеї заслуговує зібрання матеріалів археологічного та етнокультурного напрямів.
…Вздовж пустинної вулиці розставлені плакати із загадковими технічними кресленнями котлів. Далі йде суцільна забудова з цегли та бетону. На потемнілих від віку, стінах розрослися грибок та мох, проваллями чорніють вікна з вибитими стеклами, що іноді наспіх замінені поліетиленом… Ні, це не кадр з трилера про Джека-Різника. Це промзона заводу хімічного обладнання „Червоний жовтень” (хоча назва „Жовтий червень” виглядала б більш загадково та заманливо як для такої вулиці-декорації). Сюди можна потрапити, якщо повернути на південь поряд із злиттям вулиць Шевченка та Соборної. Ще наприкінці ХІХ ст. тут розташовувався котельно-механічний завод Брандта. До нашого часу залишилися та працюють промислові споруди, яким понад сто років. Саме вони додають похмурого вигляду. Свого часу тут впроваджував у виробництво свої ідеї Микола Бенардос, автор багатьох винаходів, запатентованих у Німеччині, Франції, Бельгії, Англії, США, Швеції та інших країнах. У Фастові минули останні роки життя цього „почесного інженера-електрика”, винахідника дугового електрозварювання металів. На площі поряд з парком ім. Ю. Гагаріна (вул. С. Палія) стоїть пам’ятник М. Бенардосу.
Барельєфи костьолу виконував відомий скульптор Еліо Саля (автор скульптур на “Будинку із химерами”)
Але найцікавіші пам’ятки Фастова знаходяться ближче до річки Унава. На вулиці Ярослава Мудрого, неподалік від крутого спуску до заплави Унави, стоїть костьол Воздвиження Святого Хреста, збудований у 1903-1911 роках. Шпилі асиметричних веж цього католицького храму височать над містом, їх видно за кілька кварталів. Костьол спочатку будували за проектом польського архітектора В. Домбровського, але пізніше, у 1906 році, до робіт долучили українського спеціаліста Ф. Троупянського. 1909 року основна частина храму була готова, проте не вистачило коштів на оздоблення фасадів та інтер’єру. І лише 1911 року, після додаткового збору коштів, у тому числі, за допомогою концерту органної музики, усі роботи завершили. Костьол був освячений і почав працювати. Безперечно, цей архітектурний шедевр належить до найвидатніших пам’яток не лише Київщини, а й України.
Греко-католицький храм Святого Димитрія був зведений вже за незалежності
Костьол, збудований у романо-готичному стилі, поєднує в собі класичні для католицьких храмів архітектурні ходи та елементи модерну, що відображається в асиметричності форм. У результаті звична для костьолів масивна цілеспрямована похмурість з додаванням гострих та витягнутих форм гармонійно поєднується з елегантністю, витонченістю, стриманістю і, навіть, тендітністю. Якщо костьоли, як правило, чітко асоціюються з чоловічим началом, то в даному випадку, скоріше, слід казати про об’єднання чоловічих та жіночих рис. Можливо, м’якості храму додає й жовтий колір цегли, з якої він збудований. Вікна прикрашені кольоровими вітражами, а стіни – сюжетними барельєфами. На думку деяких спеціалістів, у стилі виконання цих барельєфів відчувається рука майстра Еліо Саля, що виконував скульптурні оздоблення „будинку з химерами” та Миколаївського костьолу в Києві.
Ремонт храму було проведено в 1991 році. Значну роль в цьому відіграв отець Зиґмунд Козар (помер у 2003 році), ім’ям якого названа площа перед костьолом. Навпроти, через дорогу, реставрується будівля католицької духовної семінарії.
На лівому березі Унави (вул. Пушкіна, 1) знаходиться ще одна видатна архітектурна пам’ятка національного значення – дерев’яна Покровська церква (1740 р) із дзвіницею (1781 р.). Тризрубна церква з трьома ж банями вважається шедевром української дерев’яної архітектури. Цей православний храм дійсно справляє приємне враження: милує зір гармонійністю форм та випромінює спокій, що іноді відчувається поряд із літньою мудрою людиною. Хоча зараз, зі слідами свіжої фарби, споруда має дещо декоративний вигляд. А от невисока двоярусна дзвіниця скоріше нагадує сторожову давньоруську вежу. Вона грізно і тривожно підіймається над вулицею Димитрова, ніби нагадуючи парафіянам про справедливе покарання за гріхи. До речі, дерев’яна стара огорожа навколо церкви теж незвичайна, якщо не сказати унікальна – вона зроблена без жодного цвяха, місцями збереглися старовинні орнаменти. На протилежному боці дороги лежить величезна брила і стоїть дерев’яний хрест. Разом вони створюють композицію, що офіційно називається „Пам’ятний знак на честь 375 річчя Семена Палія”
Ще одна зруйнована старовинна будівля Фастова – корпус пивзаводу
Неподалік від Покровської церкви на цій самій вулиці знаходиться Фастівський пивзавод. Заснований він у 1906 році німецьким підприємцем Зібертом. Тоді це була невеличка пивоварня, де улюблений багатьма напій розливався у бочки. Зараз Фастівський пивзавод входить до об’єднання „Оболонь”. Поряд є фірмова крамниця, де можна придбати свіже пиво з колекцій, що розливаються на цьому підприємстві.”
Текст та фото Романа Маленкова
Кам’яна гребля на Унаві
