Підкамінь. Домініканський монастир


Останнім часом Підкамінь став відомим для загалу, як місце проведення щорічного фестивалю. Проте оскільки на даний момент до фестивалів я є доволі байдужим, то цікавило мене у селищі дещо інше, а саме старий оборонний монастир.

Перші письмові відомості про Підкамінь сягають 1441 року, коли поселення згадується як “місто під Каменем”. Існують припущення, що ще у ХІІ столітті у цих місцях поселились ченці, проте документально про монахів у Підкамені вперше згадується у 1464 році, коли почали зводити оборонні споруди і костел для ченців-домініканців. У 1519 році монастир разом з містом було зруйновано під час нападу татар.

Сучасного вигляду монастир набув у XVII-XVIII століттях. Наново зведення монастиря з костелом розпочали у 1612 році. Вознесенський бароковий костел будували довго, аж до 1695 року. Однією з причин такого тривалого будівництва була війна Речі Посполитою з козацьким військом Богдана Хмельницького. Саме тоді з 1648 по 1650 рік монахи покинули Підкамінь. Іншими причинами, що затягували будівництво, були прорахунки будівельників, через помилки яких двічі обвалювалось склепіння (у 1640 і 1685 роках). У 1702-1704 роках було завершено спорудження оборонних мурів, веж і брами. У 1708 році до костелу прибудували чотирикутну вежу, на якій у 1713 році поставили годинник. Келії будувались впродовж 1612—1685 років, а у 1764 році почали спорудження другого поверху. У 1719 році на подвір”ї поставили колону з фігурою Богородиці, поруч з якою спорудили каплицю-ротонду.
Найбільшого розквіту монастир зазнав у XVIII столітті. На той час в Підкамені перебувало понад 150 монахів.

Монастирська ікона Богородиці віддавна вважалась чудотворною, а у 1725 році Папа Римський Бенедикт ХІІІ прислав для неї золоті корони, а сама коронація відбулась через два роки. Цю подію відвідало понад 200 тисяч осіб – просто неймовірна кількість людей для того часу.

Занепад обителі розпочався у 1772 році, коли ці землі перейшли у володіння Австро-Угорщини і розпочались масові закриття монастирів. Саме тоді було вивезено коштовності і зброю, а також забрано значну частину земель. Від остаточного закриття монастир врятувала смерть імператора Йосифа ІІ, проте до колишнього розквіту обитель вже ніколи не повернеться.

Сильних ушкоджень монастир зазнав під час Першої світової війни, коли було значно поруйновано будівлі і внутрішнє оздоблення костелу. Реставрацію споруд було проведено в міжвоєнний час. На початку 40-х років ХХ століття монастир закрили, а ченців вивезли до Сибіру. В радянські часи на території святині діяли в”язниця, потім психоневрологічний інтернат закритого типу, а храм перетворили спочатку на конюшню, а потім на гараж.
У 1997 році сакральні споруди, а також частину келій, передали монахам Студійського Уставу УГКЦ. Відтоді йде повільне відновлення монастиря. Проте і зараз не обходиться без казусів і втрат. У лютому 2011 року під час падіння риштувань було розбито дві барокові скульптури, а перед тим з храму було демонтовано верхню частину вежі.








Зовсім поруч з монастирем розташовується ще одне цікаве, символічне і навіть легендарне місце – на невеликому пагорбі стоїть камінь-велетень заввишки понад 16 метрів. Саме від цього каменя і пішла назва поселення. Легенда говорить, що чорт хотів знищити монастир, і для цього десь далеко взяв цю каменюку і хотів її скинути на святиню, але чи то сил забракло, чи то промахнувся, чи то втрутились небесні сили, але здійснити задумане йому не вдалось, а камінь з того часу часто називають чортовим. Легенда красива, але наука має іншу, менш цікаву, версію його походження, яка говорить, що ця пам”ятка природи є свідченням того, що 15-20 мільйонів років тому на цьому місці було дно моря, а камінь є його однолітком.



Ну, і на останок панорама монастирського подвір”я:

Автор тексту та фото Роман Бречко                            [info]rbrechko
49.952104, 25.314560 Дивитись на мапі Google Maps