Селище Жвирка, що є присілком Сокаля, відносно молоде. Воно виникло у 1885 році разом з будівництвом залізниці “Сокаль – Рава-Руська“: залізнична станція “Сокаль” знаходиться саме у Жвирці. Тим не менш, головна визначна пам’ятка Сокаля-Жвирки – колишній монастир отців-бернардинів, набагато старший за поселення. Для того, щоб побачити мрію кожного туриста, з центру Сокаля вирушаємо на протилежний, лівий беріг Західного Бугу. Але огляд пам’ятки почнемо з правого берега: саме з нього – найгарніші панорами комплексу.
Історія цього місця почалася на початку XVI століття, коли на лівому березі Буга стояв маленький дерев’яний храм з чудотворним образом Богородиці Сокальської. Ікона, начебто, з’явилася у чудодійний спосіб стараннями маляра Венжика, який втратив зір і зцілився завдяки іконої Ченстоховської Божої Матері, копію якої він і пообіцяв створити для церкви в Сокалі. Тричі Венжик намагався відтворити образ, відвідуючи монастир в Ченстоховій, але не вдавалося: не міг маляр запам’ятати її вигляд. Лише повернувшись до Сокаля після четвертого візиту, він побачив чудо: ікона сама намалювалася.
Після чергового нападу татар на Сокаль церкву було спалено, але ікону вдалося врятувати. Наприкінці XVI століття холмський біскуп Станіслав Гомолінський звернувся до ордену бернардинів із проханням взяти під опіку чудотворний образ та прихожан храму. Будівництво комплексу розпочалося у 1604 році за сприяння польського короля Сигізмунда ІІІ. Спорудження костелу і келій велося 15 років. Допомогу для будівництва святині надали Ян Острозький, Ієронім Язловецький, Ян Замойській, Станіслав Жолкевський та інші впливові особи Речі Посполитої. Керував будівництвом архітектор Бернард Авелідес.
Освячення кляштору відбулося 14 квітня 1619 року, під час якого до новозбудованого костелу Богородиці була поміщена чудотворна ікона Богородиці Сокальської. За століття образ, як і його оригінал – ікона Богоматері Ченстохівської, був коронований. Бернардинський кляштор в Сокалі почали йменувати “Руською Ченстоховою”.
XVII століття було неспокійним, тому будь яка культова споруда мала бути не лише храмом, а й фортецею. Кляштор бернардинів в Сокалі не був виключенням. Монастир оточили великим муром з чотирма баштами і ровом. Кляштор мав свою залогу, гармати, інше військове спорядження, в а його стінах мешканці міста не раз переховувалися від нападів татар. Він був справжньою фортецею, яку протягом XVII століття жодний ворог не спромігся захопити.
Комплекс кляштору складається з костелу Богородиці, оборонної вежі-дзвіниці, келій та залишку оборонних мурів. Он мав дві брами, жодна з яких, на жаль, не дожила до наших часів. 
Чотирьохтомник “Пам’ятки містобудівництва та архітектури” так описує костел Богородиці Бернардинського монастиря: “Костел цегляний, тринававий, чотирьохстовпний з трансептом, покритий високою скатною покрівлею. У північно-східному кутку між подовженим хором з гранованою апсидою і навою височіє двох’ярусна, квадратна в плані вежа. Верхній восьмигранний ярус з годинником завершений барочною главою. Архітектура головного фасаду досить скромна. Цікавою конструктивною особливістю пам’ятника є те, що купол, що перекриває центральний простір, ховається під покрівлею, а зовні виділяється тільки світловий ліхтарик.”
Двоярусна вежа з бароковим завершенням – головна домінанта комплексу. Вона має два годинника: з західного боку – справжній, із східного – бутафорський. Той, що справжній, встановлено у 1748 році завдяки майстру Я. Чернявському і замінено у 1857 році новим, виготовленим майстром Л. Гаращуком.
З півночі до костелу примикають двоповерхові келії, що мають коридорну систему і прямокутний внутрішній двір. Келії укріплені могутніми контрфорсами.
Під час першої пожежі у 1843 році згоріли всі нутрощі костелу разом із чудотворною іконою Сокальської Богоматері. Новий образ намалював львівський художник Машковський. Після реставрації комплексу у 1848 році ікона була освячена і поміщена у відбудований костел Божої Матері. Наступна сильна пожежа відбулася у 1870 році, під час якої майже повністю згорів костел разом з вежею і дахом келій. Кляштор відновлено у 1872 році (архітектор – А.Кун, художник – Ф.Нєдзвєдський).
Монастир діяв до 1951 року, коли землі Сокальщини передали зі складу Польщі до складу Української РСР. Чудотворну ікону було перевезено до монастиря бернардинів у Кракові, а згодом 2002 року – до санктуарію в Грубешові. Спочатку на території кляштору розмістили будинок для інвалідів, а у 1958 році – виправну колонію, яка знаходиться тут до теперішнього часу. В колонії № 47 (так званій “Сокальській зоні”) разом з іншими арештантами перебувають і засуджені на довічне ув’язнення. Це – одна з 8 установ країни, де є відділення для таких в’язнів.
Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров) ![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=1){kind=small}
andy_babubudu
Найгарніші літні фото кляштору можна подивитися у репортажі Гайдамака (Сергія Криниці): http://community.livejournal.com/ua_travels/519020.html
Читайте ще про Сокаль:
