Місто Березань є центром громади у Броварському районі. Тут мешкає близько 16 тисяч осіб.
Перша згадка про Березань датується 1616 роком. Вважається, що його заснували переселенці із Правобережжя, переважно із містечка Ходорків (нині село у Житомирській області). В ті часи це був центр виготовлення селітри – важливої сировини для виробництва пороху, відповідно Березань приносила гарні доходи своїм власникам, зокрема Янушеві Острозькому.
У 30-ті роки 17 століття в Березані було створено козацьку сотню, яка підпорядковувалася Переяславському полку. До 1764 року, коли скасували полковий устрій на Лівобережжі, поселення було центром сотні, ну а потім перетворилося на звичайне поміщицьке село.
У 19 століття Березань була центром волості, а після російської окупації України, у 1922 році її зробили центром району. Із перервою у 5 років містечко виконувало функції районного центру до 1962 року.
В українській історії Березань відома двома епізодами. Перший – страта біля містечка козацьких послів Яремою Вишневецьким. Другий – подорож Тараса Шевченка у Березань із Яготина, під час якої він побачив археологічні розкопки кургану і майже відразу написав легендарну поезію «Розрита могила», яка, до речі, була під забороною у радянський період.
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Нині на відновленому кургані – «розритій могилі», пам’ятний знак. Поряд залізничні колії, пам’ятник бронепоїзду, який мав охороняти відступ радянської армії із Києва, та платформа неіснуючої залізничної станції «Ромашка».
Нинішня Березань не може похвалитися значною кількістю пам’яток, але дещо цікаве тут все таки є. Наприклад, комплекс залізничного вокзалу із господарськими будівлями і колишньою конторою. Його звели за типовим проектом на початку 20 століття.
Найефектніша і найстаріша споруда Березані – велика шестиповерхова башта із прибудованим двоповерховим корпусом. В ХІХ столітті вона була пивоварнею. Збудував її у 1879 році місцевий поміщик Іларіон Бутович. Але місцеве населення зараз називає будівлю “заводом Канського”. Справа в тому, що після смерті Бутовича його спадкоємці продали пивоварню чеху Йосипу Канському, який модернізував та розвинув підприємство. Чехи Канські були власниками пивоварні до 1917 року. Пиво, вироблене на підприємстві, було досить високої якості. Воно розливалось у пляшки із фірмовим знаком Канських і продавалося не лише у Березані, а й навіть у Києві. Пивоварню, яка варила 120 відер пива і квасу на рік, обслуговувало шість робітників. У 20 столітті, за часів російської окупації, тут був спочатку шпиталь, а потім тривалий час у будівлі пивоварні містився склад збіжжя. В 90-х роках вона стояла пусткою і руйнувалась. Зараз викуплена у приватну власність, але майбутнє її туманне.
Текст та фото Романа Маленкова
