Я ледь у кювет не направив свого “Транзита” побачивши це дорогою на Борову. Не доїжджаючи до Малої Солтанівки серед поля височів… Кремль. Мені здалося це якоюсь марою. Башти, дзвіниці, мури. Як на картинці. Масштаби неймовірні. Але що це?.. Звичайна логіка підказала, що це якийсь новий монастир, але я навіть уявити не міг що в Україні нині будують монастирі таких розмірів – більшої релігійної новобудови я не бачив. Відразу сплила у пам’яті резиденція істоти, що ховається нині у РФ. Такі ж, приблизно масштаби. Але як я міг не чути про нього? Це ж за якихось 30 км від Києва… Отже монастир Івана Кронштадського (російського святого націоналіста) біля села Мала Солтанівка.
Масивні башти високого муру (ну геть як в якомусь із кремлів, наприклад, як у Гайдая в комедії “Иван Васильевич…”) відразу відкинули приналежність до греко-католиків чи УПЦ КП. Ненависна Москва загарбала ще один шматок української землі, подумалося тоді. Але все виявилося не так просто. Виявляється монастир будується за кошти Русской православной церкви за границей – і така є. Частина її у офіційному союзі із Москвою із 2007 року, а ось у Малій Солтанівці якраз представники тих, хто не визнав об’єднання із Московською патріархією. Будівництво монастиря почали десь у 2004-му.
Раніше я думав, що це одна церква, але виявляється що це взагалі антагоністи. Ось інфа зі ВІКІПЕДІЇ: “Росі́йська правосла́вна це́рква за кордо́ном або скорочено: РПЦЗ (всупереч граматиці російської і української мов спільне написання «закордоном» є офіційним) — Церква, яка тривалий час була з неврегульованим канонічним статусом, і є спадкоємницею тієї частини Російської Православної церкви, що після більшовицького заколоту 1917 року вийшла в еміграцію разом з мільйонами громадян вже неіснуючої імперії.
У листопаді-грудні 1921 року було проведено Перший Закордонний (“Карловацький”) Собор РПЦЗ. На ньому Предстоятелем церкви обрано колишнього митрополита Київського та Галицького Антонія (Храповицького). За місцем першого собору в містечку Сремські Карловци в Сербії священиків і мирян спершу названо «карловчанами».
З 1927 року усі контакти РПЦЗ із Російською православною церквою були припинені після відомої «Декларації митрополита Сергія (Страгородського)», в якій заступник “Патриаршего Местоблюстителя РПЦ” закликав усіх православних Радянського Союзу бути лояльними до сталінського режиму.
На території колишнього Союзу церква мала дві єпархії —Одеська єпархія в Україні та в Сибіру.
25 жовтня 2005 року на зборах духовенства і мирян Одеської єпархії РПЦЗ одним із чотирьох делегатів на IV Всезакордонний собор РПЦЗ був обраний громадянин США, Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні Джон Гербст.
У травні 2006 року в Сан-Франциско проходив IV Всезакордонний собор Російської православної церкви за кордоном. У 2007 році увійшла до складу Російської Православної Церкви як самоврядна Церква.
Частина єпископату та вірних РПЦЗ виступила проти приєднання до РПЦ та утворила Синод РПЦЗ. Зараз до РПЦЗ, яка не стала частиною РПЦ та зберігла самостійність входить Північноамериканський адміністративний округ, Західно-європейська єпархія, Південноамериканська епархія, Австралійсько-Новозеланська єпархія, Одеська єпархія, Болградська епархія (частина Одеської обл. та Молдова) а також , Воронежська, Московська, Сибірська та інші єпархії на території РФ.
Предстоятелем Синоду РПЦЗ є митрополит Нью-Йоркський та Східно-Американський, архієпископ Таврійський та Одеський, тимчасово керуючий Південно-Американською єпархією Председатель Архієрейського Собору та Синоду РПЦЗ Агафангел (Пашковський).
На території України знаходиться Одеська та Запорізька єпархії Російської Православної Церкви Закордонної з центром в місті Одеса, а також Болградська і Білгород-Дністровська з центром в Болграді. Керуючим єпископом Одеської і Запорізької єпархій є митрополит Агафангел (Пашковський).
Єпархії включають в себе громади на території України, Білорусі та Молдови.”
І звідки у них такі кошти? Але опустимо питання. Зараз головне, що це дуже ефекний об’єкт для туристів. Величезний. Хоч присвячений він Івану Кронштадському – виключно російському святому, та ще й члену націоналістичної організації. Свого часу він у Кроншадті створив “Дом трудолюбия”. Зараз такою ж назвою величають і частину монастиря у Малій Солтанівці. Там, ніби то працюють колишні наркомани, алкоголіки і т.д. Може й так, але кошти, витрачені на на монастир фантастичні. Подивіться самі.
А ще у мене врізалася думка: Московський патріархат вважає територію України своєю, а от закордонна РПЦ – закордоном. І це правильно. Отже, я сподіваюся, скоро всі церкви УПЦ МП ввійдуть в помісну українську церкву, а от закордон дійсно залишиться закордоном. От який мудрий хід. От тільки не полишає питання – звідки такі гроші?
Текст та фото Романа Маленкова
Продовження матеріалу із виправленням деяких помилок: “Монастир-велет! Православні монархісти у Малій Солтановці”
