Селище Володарка – районний центр. Розташоване на річці Рось. Відоме з ХІ століття. Нині у Володарці мешкає близько 7,5 тис. осіб.
Хрестовоздвиженська церква. Фото Романа Маленкова
Хрестовоздвиженська церква. Будівлю спорудили у 1815 році, як римо-католицький костьол. Православною церквою вона стала наприкінці ХХ століття.
А ось що пише путівник: Дванадцять маршрутів Київщиною. – К.: Грані-Т, 2008. Автори: Роман Маленков та Олег Година.
“З Пархомівки через село Тарган до Володарки близько 15 км. Цей райцентр має дуже давню історію. Місто Володарів згадується ще у літописах Київської Русі, на околицях збереглися два кургани тих часів – Орлиха та Царева Могила. Але яскравих подій, пов’язаних із містечком (зараз взагалі селище міського типу), відомо не так вже й багато. У Володарці діє історико-краєзнавчий музей (вул. Коцюбинського, 6). В ньому представлено понад 1,5 тисячі експонатів – від фото та картин до історичних документів та предметів побуту.
Фото Ростислава та Романа Маленкових
При переїзді через селище можна зупинитись біля ще однієї незвичної церкви, хоча й не такої видатної, як у Пархомівці. Сучасна православна Хрестовоздвиженська церква раніше була Михайлівським костьолом (зведений у 1815 році), і це помітно неозброєним оком. Тому прибудована зверху баня у класичному православному стилі має вигляд чужорідного тіла. А ремонт, проведений нещодавно, робить споруду схожою на баптистські доми молитви.”
Далі інформація із сайту із сайту Костели і каплиці України:
Костел святого Михаїла
Перший (дерев’яний) костел у Володарці постав на початку 40-х років XVII століття завдяки здійсненої 29 листопада 1640 року фундації власника поселення Яреми Вишневецького, який ще 1631 року перейшов з православ’я в католицизм. Храм отримав титул св. Архангела Михаїла (відповідно до другого імені фундатора). Проте вже незадовго був знищений під час козацько-польського військового протистояння.
У 1740 році чергова власниця поселення Катерина Мнішхова фундувала на костел у Володарці 20 тисяч злотих, передавши опіку над майбутньою святинею єзуїтам із Білої Церкви. Але будівництво цього храму (з дубового дерева, боковими каплицями і двома вежами) затягнулось на двадцять років – лише 29 вересня (в день св. Михаїла) 1760 року у ньому відбулось перше богослужіння. Після ліквідації ордену єзуїтів костел на початку 80-х років було передано Київській дієцезії. Відтоді парафію обслуговували дієцезіальні священики, зокрема, о. Михаїл Палуцький, майбутній єпископ-помічник Київський, а потім і Житомирський.
На початку ХІХ століття храм вже був у поганому технічному стані, тому протягом 1815-1826 років на його місці завдяки зусиллям місцевого настоятеля о. Петра Коропки та коштам парафіян постав мурований костел. У другій половині цього століття парафія мала понад тисячу вірних, філіальний костел у Рудому Селі та кілька філіальних каплиць.
В радянські часи костел слугував будинком культури. 1995 року його передали православним, які його відремонтували та добудували купол. І тепер колишній римсько- католицький храм є Хрестовоздвиженською церквою Московського патріархату.
