Місто Сквира відоме з XIV століття. Районний центр. Нині у Сквирі мешкає близько 18 тис. осіб.
Комплекс земської управи, зведений з елементами українського модерну. Нині тут швейна фабрика.
А ось що пише путівник: Дванадцять маршрутів Київщиною. – К.: Грані-Т, 2008. Автори: Роман Маленков та Олег Година.
“Це місто офіційно відоме з ХІV століття. Вже тоді воно було торгово-ремісничим центром. Але є припущення, що в ХІ столітті на місці сучасної Сквири існувало поселення Сквер, яке належало половецькому хану Тугоркану. В ХVІ столітті постійні татарські набіги заважали розвитку міста. Воно перетворилось на невеличке містечко, яке постійно змінювало власників. Найвідомішими володарями Сквири були князі Рожиновські, рід яких походив від київського князя Святополка та половецької княжни (дочки Тугоркана).
Після приєднання Правобережжя до Росії Сквиру зробили повітовим містом. Сталося це у 1796 році. Тут розмістили адміністративні установи та гусарський полк. Місто розвивалось, але близькість Бердичева та Білої Церкви, а також відсутність залізниці, не давали перетворитись йому на значний торгово-економічний центр. Наприкінці ХІХ століття у Сквирі мешкало 18 тисяч осіб, з них половину становили євреї.
Колишня чоловіча гімназія.
У ХІХ та на початку ХХ століть у Сквирі звели чимало кам’яних будівель. Більшість з них не збереглися, але і серед тих, що залишились, є на що подивитись. Насамперед – це колишня чоловіча гімназія (вул. Лібкнехта, 65), в якій зараз розташовано ліцей. Двоповерхову будівлю гімназії звели у 1909 році на кошти Петра Сучинського. Цей відомий підприємець володів нерухомістю в Петербурзі та мав кілька заводів у Сквирі. За його наказом в приміщеннях гімназії налагодили автономне теплопостачання, газове освітлення, водопровід, облаштували церкву. Радянські будівельники дуже спотворили будівлю, зробивши деякі добудови та обклавши її кахлем. Але, незважаючи на це, вона і нині має досить привабливий вигляд (особливо її задній фасад з куполом).
Колишній лікеро-горілчаний завод.
У центрі Сквири на вулиці Карла Маркса (який архаїзм) розташовано колишню земську в’язницю (зараз у ній школа) та особняк Бабаєва (нині військовий комісаріат).
У Сквирі орієнтуватись досить складно, тому, щоб знайти наступний об’єкт маршруту, вам доведеться скористатись підказками місцевого населення. Це цікава і доволі рідкісна пам’ятка архітектури – Земська управа (пр. Володарського, 8). Будівля була зведена в 1911-12 роках у стилі модерн (особняк Бабаєва, до речі, також). Виконала це казенне замовлення фірма Громова. В 1917-19 роках тут працював тоді ще нікому не відомий поет Максим Рильський, а нині приміщення колишньої управи займає якесь німецько-українське підприємство, тому пам’ятка відреставрована та доглянута.
Особняк Бабаєва.
Крім перелічених вище, у Сквирі збереглися ще кілька вартих уваги пам’яток. Це земська пошта (поч. ХІХ ст.), в якій 1846 року зупинявся Тарас Шевченко, будинок штабу 27-го гусарського полку (поч. ХІХ ст.), шикарний будинок лікеро-горільчаного заводу (кін. ХІХ ст.), в якому зараз розміщено один із корпусів сирзаводу, будинок ксьондза (ХІХ ст.). В останньому нині контора плодоконсервного заводу.”
P.S. В 19 столітті Сквира була значним єврейським центром. Тут було сім синагог, і навіть окремий напрямок хасидизму. Значна частина євреїв мігрували із Сквири ще на початку минулого століття після єврейських погромів. В США у штаті Нью-Йорк вони заснували хасидське місто Нова-Сквира. А у Сквирі старій синагоги поруйнували більшовики. Лише у 2004 році тут була відбудована синагога сквирського ребе з гуртожитком та їдальнею.
Повітова в’язниця.
У Сквирі повно старовинних житлових будинків.
PS. А чи знали ви, що у Сквирі є костьол? Та і самі сквиряни далеко не всі про це знають, адже совєти перетворили храм на цех консервного заводу. Храм звели у 1885 році. Колись тут були дзвіниці та прекрасний орган.
Зараз завод вже не працює, але костьол святого Яна Непомука все рівно розташований за огорожею – до нього можна дістатись лише через пункт охорони.
Текст та фото Романа Маленкова.
Костьол святого Яна Непомука, 1885 р.
Інформація про костьол із сайту Костели та каплиці України
Римо-католики Сквири належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Паволочі на Житомирщині. Філіальний мурований костел було збудовано, за різними джерелами, 1865 чи 1885 року коштом Цецилії Радзивіллової з Мрожковських, яка, зокрема, раніше була власницею Хабного. У мережі часто помилково приписують спорудження костелу у Сквирі у 70-х – 80х роках XVII століття іншій Цецилії Радзивілл – дочці Олександра Радзивілла та дружині Миколи Сенявського.
В одному із бічних вівтарів храму містився образ св. Йоана Непомуцького пензля відомого живописця Леонарда Страшинського. Від початку минулого століття костел мав один із найкращих органів Європи. За радянської влади храм зачинили та перебудували (було демонтовано купол та дві симетричні вежі-дзвіниці, спотворено фасади, знищено внутрішні інтер’єри), а згодом у ньому облаштували цех плодоконсервного заводу, який вже тривалий час не працює. Будівля є пустуючим нежитловим приміщенням, їй було присвоєно статус щойно виявленої пам’ятки архітектури місцевого значення, яка досі зберігає частину елементів класичної архітектури.
Будівля навпроти костьолу – схоже на синагогу.
Водонапірна вежа. Фото Ігоря Дорожка.
