В самісінькому південно-східному куточку Польщі, за кілометр від українського кордону, лежить маленьке село Смільник Smolnik. В минулому це українське село, заселене лемками – у 1939 році із 800 мешканців, українців було 630, а ще 100 – євреїв. Але під час операції «Вісла» майже усіх українців було депортовано. Пізніше частина їх повернулася – коли ми були у Смільнику, нам навіть «справжній» лемківський сир намагалися продати, за 150 злотих шматок – ніби він із золота. Лемки вирішили чомусь, що ми «лохи»… Нині у селі всього 180 мешканців. Скільки серед них лемків – сказати важко.
У Смільниику зберігся храм, який є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО – Михайлівська дерев’яна церква. Збудували її у 1791 році, і вона була вже четвертою на цьому місці – дві попередні були спалені татарами.
Від побудови церква була греко-католицькою. У 1921 році було здійснено капітальний ремонт, під час якого гонтовий дах замінили на бляху. Повернули його вже 21 столітті.
Смільник до 1951 року входив до складу Дрогобицької області УРСР. Після передачі його Польщі, греко-католиків депортували, а храм розграбували та перетворили на склад. Ремонтні роботи розпочали у 1969 році. Тоді ж церкву внесли до реєстру пам’яток. А у 1973 році, на прохання міністра культури, її підпорядкували римо-католицькій єпархії. Від того часу це костьол.
Михайлівська церква бойківського типу, хоч і побудована на Лемківщині. Ймовірно, майстри-будівельники були запрошені із Бойківщини. Ззовні храм зберігся ідеально, хоча всередині мало що збереглося. В Бещадах це єдиний храм бойківського типу, а на території Польщі їх всього три.
А у 2013 році її, та ще 15 церков на території України та Польщі внесли у Список об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під узагальненою назвою – Дерев’яні церкви карпатського регіону. Це храми на території України у Потеличі, Маткові, Жовкві, Дрогобичі, Рогатині, Нижньому Вербіжі, Ясінях, Ужку; та на території Польщі у Хотинці, Овчарах, Туринському, Квятоні, Брунарах, Радружі та Поворознику.
Текст та фото Романа Маленкова.
