Турка

Турка (районний центр в карпатських Бескидах на Львівщині) – неофіційна столиця бойківського регіону. Етнічна група бойків проживала тут ще з княжих часів. Перша згадка про Турку з’являється у 1431 році, коли польський король Владислав Ягайло віддав королівське на той час село в приватні руки волоху Ваньчі і його синам Хотькові, Іванкові і Янкові. А у 1538 році в Турці було проведено розмежування королівських і шляхетських земель.

В кінці XVII ст. різними частинами Турки володіли родини Турецьких і Яворських. До початку 70-х років XVIII ст. містечко виконувало роль прикордонного підступу на Руському путі, який з’єднував Прикарпаття і Закарпаття. Таке вигідне становище сприяло розвитку торгівлі і економічному зростанню і Турка поступово перетворилася на значний населений пункт. На південь від Турки колись проходи кордон Речі Посполитої з Угорським королівством, тому на місто і навколишні села часто нападали угорські феодали і так звані сабати – бандитські ватаги. Це викликало необхідність спорудження фортифікацій.

У 1729 році більша частина Турки стала власністю Яна Калиновського, а горішня Турка – родини Негребецьких-Блажівських. У 1730 році Антоній Калиновський добився надання Турці статусу міста з Магдебурзьким правом. На місці теперішнього центру в кінці XVII ст. було зведено невеликий дерев’яний замок, обведений ровами, що наповнювалися водою з річки. Місто і укріплення були розплановані на дузі річки Яблуньки, яка з трьох сторін утворювала межу приринкової забудови. Четверту сторону з південного заходу замикали бастіонні насипи замку. Елементи бастіонних фортифікацій мало також і місто.

З опису 1835 р. дерев’яного замку відомо, що він був обнесений частоколом і мав браму з хвірткою. Площу за брамою замикав палац, названий в описі замком, звернутий головним фасадом на південь. По правому боці площі стояли стайні з возівнею, ліворуч – кухня з арештантською. За палацом – город. Одноповерховий палац мав високий дах із заломом. Головний фасад фланкували дві круглі двоярусні вежі, в центрі був ґанок на шести колонах і балконом на другому ярусі. Вздовж усього палацу простягалась галерея. Вхідні сіни ділили замок на три функціональні частини: житлову – ліворуч, урядову – праворуч та парадну – з залою і двома великими покоями – вглибині. Замок освітлювався широкими вікнами, він мав одно- та двостулкові фільончаті двері, парадні кімнати обігрівались круглими кахляними печами. Вежі, однак, мали не оборонний, а декоративний характер і використовувались для складування різноманітних речей.

У 1709 році Турку зруйнували шведські війська. В кінці XVIII ст., коли ці землі увійшли до складу Австрії, потреба будувати укріплення відпала, а старі фортифікації поступово занепали.

Ортогонального характеру плану забудови міста надав ринок з розмірами, близькими до квадрату, де на головній його осі у 30-х роках XVIII ст. була зведена ратуша. Споруджену у центрі міста з смерекового дерева одноярусну ратушу оперезувала кругова галерея, що опиралася на 34 стовпи. Над в’їзними воротами зі сходу здіймався двоярусний ґанок. Високий дах із довгих смерекових стовбурів мав у центрі шоломовидний купол, завершений променистою залізною зіркою. Масив даху, пом’якшував залом та десять люкарн.

Широкі сіни-заїзд з воротами зі сходу та заходу ділили будівлю на дві частини. Двері в сінях вели до дерев’яних сходів, а ті – на горище та до мурованого льоху; дровітня, туалет та жолоб з драбиною для годівлі коней знаходилися біля південної стіни, а біля північної стіни – другий жолоб з драбиною. Вздовж південної стіни групувалися приміщення корчми, житлового ванькира з коморою, а в самому кінці – арештантської з окремими дверима з сіней. Вздовж північної стіни розміщувались маленька службова кімната та дві більші кімнати для приїжджих, названі в описі «станціями». Біля західної стіни та в південно-західному кутку під галереєю були вбудовані три крамниці з відкидними дерев’яними прилавками. Всі приміщення мали дерев’яні підлоги, двері і вікна столярної роботи на металевих завісах, в корчмі під стінами стояли лави, посередині – стіл «простої роботи, довгий, на кривих ногах». Вікна службової кімнати мали віконниці. Отже, планувальна структура турківської ратуші мала місцеву народну основу і базувалась на принципі побудови корчем-заїздів та війтівств.
Сучасна міська рада виглядає так:

Кам’яниці на колишньому Ринку:

У 1730 році власник міста Антоній Калиновський запросив до Турки отців-єзуїтів, забезпечивши їх фінансування та спорудивши дерев’яну каплицю. Каплиця швидко руйнувалася, тому у 1767 році заклали фундамент під нових храм. У 1777 році стара каплиця взагалі завалився, а протягом 1778 – 1779 років для служби Божої пристосували недобудований мурований костел.

Протягом ХІХ ст. продовжувалися будівельні та реставраційні роботи у костелі. У 1914 році після відновлення, що тривало з 1906 року за проектом архітектора Станіслава Маєрського, костел освятили. У 1926 – 1928 роках відбулися ремонтні роботи у частково пошкодженому під час Першої світової війни храмі. Тоді костел новою мурованою огорожею. У квітні 1927 року костел освятив перемишльський єпископ Анатолій Новак. На початку 30-х років було здійснено внутрішній розпис храму та спорудження мурованої дзвіниці.

За радянських костел слугував складським приміщенням і спортивною залою. Костельне майно, яке не встигли вивезти у 1945 році, було знищено. Повернули храм віруючим у 1992 році.

Величезна стара школа поблизу костелу:

В центрі неподалік від костелу збереглася синагога і хедер:



Враховуючи, що Турка знаходиться серед лісів, само її положення зобов’язало мати велику кількість дерев’яних храмів. А розташування в бойківському визначило їх стиль. Дійсно, у Турці сьогодні п’ять дерев’яних церков. Ми зупинимося лише на одній, найцікавішій.

Церква Св. Миколая розташована неподалік від центру міста на цвинтарі в урочищі «на Лікти». Як свідчить інвентарний запис 1820 р., церкву збудовано у 1776 р. Дослідник дерев’яної архітектури М. Драґан датує її XVIII ст., а деякі шематизми XVII ст. За даними, зібраними дослідником Іваном Юсиповичем, збудована коштом дідича Яна Каліновського у 1750 р. Це тризрубна триверха церква бойківського типу з декоративною аркадою-галерейкою над бабинцем.

Від церкви відкривається найгарніша панорама середмістя Турки.

Від церкви можна піднятися на пагорб, розташований над залізничним тунелем, де збереглися залишки єврейського цвинтаря з декількома мацевами та пам’ятним знаком на честь закатованих гітлерівцями євреїв.

Звідси теж непогана панорама Турки:

Греко-католицька церква:

Православна церква:

Мостів у Турці багато:

І, наприкінці, трохи провінційної архітектури.

Вокзал:

Народний Дім:

Люди на вулицях Турки:

Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров)     andy_babubudu