За 25 км на південний схід від Іллінців, є селище Дашів. Нині тут менше 4 тисяч мешканців, а колись, наприклад у 1905 році, тут їх було 6200, і це було солідне містечко, із купою підприємств, із базаром та ярмарками. Тоді населення зростало, зараз зменшується.
Михайлівська церква – шедевр козацького стилю, 1764 р. Фото 2024 та 2017 рр.
Палац Потоцьких
Водяний млин, 1881 р.
Назву Дашів виводять від тюркського слова таш – камінь. Каміння тут вистачає, адже скелі українського кристалічного щита тут близько підходять до поверхні, але чи було тут колись поселення тюрків – достеменно невідомо. Деякі дослідники вказують, що тут було украплення ординців, а може топонім відносився до природної місцевості, де поселення виникло пізніше.
Як всюди пишуть, перша згадка про Дашів відноситься до 1420 року. То було якесь дрібне село на річці Соб. У16 столітті село належало родині Короваїв-Седлецьких, які у 1585 продали його князям Збаразьким, які збудували тут невеликий замок. В ті часи Дашів лежав на Чорному татарському шляху, тому замок руйнувався неодноразово, і Збаразькі його здихались, продавши князям Вишневецьким, які зробили містечко ремісничим центром Брацлавського воєводства, а пізніше – сотенним містечком.
Палац Потоцьких
У 18 столітті власники Дашева змінювались неодноразово. У 1790-ті роки господарем містечка став Станіслав Щенсний Потоцький – один із найбагатших магнатів Європи, власник Умані, Тульчина, десятків інших містечок та сотень сіл.
Важко сказати, яким був дашівський маєток у першій половині 19 століття. Дослідники кажуть, що палац збудували ще наприкінці 18 століття, але яким він був – невідомо. А у 1831 році маєток згорів, і відбудовою зайнявся Влодзімеж Потоцький у 1850-х. Палац, який тоді звели, архітектурним шедевром не назвеш. Одноповерховий, і лише в центральній частині двохповерховий, з двома різними фасадами – цікавим є лише тильний, парковий, головний фасад спаскудили у радянські часи так, що він зовсім на палацовий не схожий. Тильний фасад має балкон та шість чавунних колон. Від річки він виглядає досить колоритно.
Будівлі маєтку Потоцьких
У палаці зараз школа-інтернат, в якій не дуже раді туристам. Нам сказали, що тре було взяти дозвіл чи то в районо, чи ще десь, бо тут спецшкола, а не музей. Навколо палацу флігелі, стайні, колишня кухня та господарські будівлі, серед яких є досить цікаві, гранітні.
Наприкінці 19 століття Дашів досить швидко розвивався. У 1872 році тут збудували цукровий завод – якраз тоді відбувався справжній бум цукроваріння. У 1881 році звели великий мурований млин, а у 1886 році Дашів зробили центром волості.
Міст через Соб
Водяний мурований млин, на місці дерев’яного збудував австрієць, на прізвище Лангер, хоча є імовірність, що збудували його Потоцькі, а Лангер лише орендував. Еклектична будівля стоїть біля річки Соб (а де б ще стояв водяний млин), дорогою до головної пам’ятки Дашева – Михайлівської церкви.
Михайлівська церква
Першу дерев’яну церкву звели на цьому місці у 1641 році. Нинішній храм – шедевр козацького дерев’яного бароко, один із небагатьох козацьких дерев’яних п’ятибанних, п’ятизрубних храмів, які збереглися до нашого часу. В інтер’єрах, де не де збереглися розписи 19 століття. Від того ж періоду низькі дерев’яні прибудови із класицистичними колонами – вони зробили хрестоподібний у плані храм фактично квадратним. Я сказав би, що храм у чудовому стані, але не скажу, адже він оббитий якоюсь чи то фанерою, чи жерстю, чи двп якимось, та і колір поганенький – стандартний блакитний. Якби ж то храм оббили нормальною, обробленою морилкою, чи яким іншим розчином, шалівкою, та прибрали б оті золоті маківки, та замінили б бляху на куполах, на гонт або очерет, або на житню солому – цей храм би став магнітом для тисяч туристів, адже це дійсно неймовірна та унікальна будівля.
Текст та фото Романа Маленкова.
