Львів – один із найбільш бажаних туристичних центрів України, як для іноземців, так і для самих українців. Безліч нових цікавих атракцій, зокрема, харчувально-розважальні заклади, манять сюди десятки тисяч туристів. Але ще більше манить львівська старовина – неймовірний історичний центр, із безліччю колоритних храмів, із древніми польськими кам’яницями, із помпезною забудовою часів Австро-Угорщини.
Львів – це площа Ринок, із старовинними будинками та височезною ратушою. Кам’яниці, найстаріші з яких датують XVI століттям, давно вже переросли сірість австрійського періоду й перетворились на ефектну атракцію. Львів – це вузенькі вулички, які заворожують середньовічним колоритом й переносять на кілька століть в минуле. Львів – це казкові барокові храми, які заставлять повірити у чари давніх майстрів-архітекторів – вдуматись тільки, без підйомних кранів, бетономішалок та спеціальних комп’ютерних програм, люди зводили величезні, довершені будівлі. Львів – це латинська катедра, яка, немов губка, всмоктала традиції й колорит минулих епох – від готики до модерну, це вірменський собор із хачкарами та східними розписами, це Руська церква із неймовірною вежею Корнякта.
Історичний центр Львова (Старе місто) – це найстаріший район міста – тут воно було засноване і звідси розвивалося. Із 1998 року історичний центр внесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Про його межі здавна точилися наукові суперечки, але фахівці ЮНЕСКО поклали їм край, подавши своє офіційне бачення. Отже, територія, внесена до списку ЮНЕСКО починається північніше Личаківської вулиці (від вулиці Короленка) Галицької, Соборної площ та площі Міцкевича; західною його межею є проспект Свободи та вулиця Богдана Хмельницького, до вулиці Заводської; східна межа дуже нерівна – вулиці Остряниці, Караїмська, Опришківська, Кривоноса, Гуцульська, Міклухо-Маклая, Лисенка та Короленка.
Критерії ЮНЕСКО
Критерій ii: За своєю міською побудовою та архітектурою Львів є видатним прикладом синтезу архітектурних і художніх традицій Східної Європи з такими ж традиціями Італії та Німеччини;
Критерій v: Політична і торговельна роль Львова завжди притягувала певну кількість етнічних груп з різними культурними і релігійними традиціями, які становили різноманітні та все ж взаємопов’язані спільноти міста, доказом чого завжди був і є міський архітектурний ландшафт.
Історія
Вважається, що Львів у XIII столітті заснував Данило Галицький і назвав на честь свого сина Лева. Після погрому монголо-татарами столиці Галицько-Волинського князівства Галича, Данило передав столичні функції місту Холм (нині польський Хелм), який перед ординцями встояв. У 1253 році князя коронують королем Русі, а 1256 роком датується перша письмова згадка про Львів. Ймовірно, саме між цими роками новий король намагається укріпити своє королівство будуючи нові фортеці й міста, і засновує місто Лева. Але не виключено, що Львів був заснований у 1247 році – заснування могло бути приурочене до одруження Лева Даниловича з угорською принцесою Констанцією, дочкою короля Бели IV. Також є припущення, що місто заснував сам Лев Данилович, який правив Руссю із 1264 по 1301 роки.
Львів заснували між пагорбами в заболоченій долині річки Полтви. Під час правління Льва Даниловича до Львова перенесли столицю Галицько-Волинської держави (Руського королівства). Резиденцією князів став новозбудований Низький замок (був розташований на місці теперішнього Національного музею ім. Шептицького та Театру ім. Заньковецької). Замок називали Низьким, на противагу Високому, який стояв на Замковій горі. До нашого часу жоден із львівських замків не достояв – їх збудували у 1270-ті роки, і зникли вони теж майже одночасно –австрійська влада їх розібрала у ХІХ столітті.
Золота Орда, зруйнувавши столичний Галич, примусила Данила Романовича прийняти васальну залежність, але після коронації він офіційно відмовився від цього статусу – король не може бути васалом. Зараз ми можемо, не оглядаючись на Москву, говорити, що після руйнації Києва, захоплення східних земель Русі, держава перемістилася на захід, у Галицько-Волинське князівство, недаремно європейські монархи називали цю територію Руссю (а не Галичиною, наприклад), а Данило став Daniel Ruthenorum Rex.
Ставши королем Русі Данило одружив своїх синів із європейськими принцесами: Лева з угорською, а Романа з австрійською. Зміцнення влади й економіки дозволило Данилу почати боротьбу із татарами, звільняючи від них землі на схід, до Києва, який Батий віддав, так званому святому, Олександру Невському. Але плани відновлення колишніх руських меж не здійснились – у 1255 році на Волинь напали литовці й Данило поспішив відвойовувати Луцьк. В результаті значна частина Литви була завойована руським королем. Князем у Литві було поставлено Романа Даниловича. У 1258 році королевича було вбито змовниками – князями литовських земель, Товтивілом і Войшелком. Щоб перемогти нових ворогів, і, при цьому не потрапити під монгольський каток, який якраз рухався на захід, Данило знову визнав зверхність орди й вступив із нею в союз.
Разом із монголами на Литву Данило відправив свій загін, під керівництвом брата – Василька. Це було у 1258 році, а наступного року, Василько повів військо, знову разом із ординцями, на Польщу. Помер Данило у 1264 році у Холмі, де і був похований. Його місце на Галицько-Волинському княжому столі зайняв Лев, хоча історики часто називають молодшого брата Шварна Даниловича, великого князя Литовського, співправителем Лева. В будь якому випадку Шварно помер у 1269 році (йому і тридцяти років не було) – імовірно його отруїли, тому на історію Львова він навряд чи мав якийсь вплив.
Провідну роль у ранньому становленні Львова, як великого середньовічного міста відіграв князь (у кількох європейських документах його називають королем) Лев Данилович. У 1272 році до Львова із Холма він переніс столицю Галицько-Волинського князівства, збудував два замки й почав розбудову міста.
Первісним ядром Львова була територія (площа), яку нині називають Старий Ринок. В давні часи площа була захищена двома замками Низьким і Високим, звідси йшла найдавніша львівська вулиця – Волинський шлях (нині вулиця Богдана Хмельницького), тут і нині стоять найстаріші львівські храми – святих Івана Богослова, Марії Сніжної, Миколая Чудотворця, монастир Святого Онуфрія, та, трохи далі, церква Святої Параскеви – усі вони датуються XIII-XIV століттями.
У 1349 році польський король Казимир ІІІ Великий, разом з угорцями завоював Львів. Руське королівство, на правах автономії, увійшло до складу Речі Посполитої. Казимир переніс міський центр в район сучасної площі Ринок. Місто розпланували за шаховим принципом – вулиці утворювали у плані клітини кварталів. Середмістя обнесли мурами, перетворивши його на потужну фортецю. Старий Ринок залишився за межами міських укріплень і поступово занепав. Основна частина населення поступово переселилася в нове середмістя, де із 1356 року почало діяти Магдебурзьке право і працювати було значно вигідніше і простіше. З’явилися окремі етнічні дільниці – вірменська та єврейська. Руське населення перестало становити більшість у місті, але русини, на відміну від євреїв та вірмен, мали право селитись будь де, а от більшість становили поляки і… німці, яких сюди запросив польський король для розвитку торгівлі та міського устрою. Німці займали основні чиновницькі посади у магістраті і, навіть, діловодство у місті велося німецькою мовою (лише у 1450 році його перевели на латинську).
В другій половині XIV століття Львів перетворився у важливий осередок на торговому шляху із Азії у Європу. В місто надходила величезна кількість товарів, які продавались на величезних ярмарках. Німецькі, вірменські, єврейські купці та польська адміністрація поступово перетворили Львів у друге, за значимістю, місто Польщі. Про той період величі нині нагадують Вірменський собор та Латинський кафедральний собор.
У першій половині XV століття місто оточили другим кільцем мурів, з напівкруглими баштами. На заході мури уперлись у Полтву, а з інших трьох боків було викопано глибокий рів, який наповнювався із річки водою. Спорудили рів і між рядами мурів. До міста у ті часи можна було потрапити через дві великі брами (Краківську та Галицьку) та дві менші – хвіртки (Руську та Латинську). На жаль від міських фортифікацій зберіглося небагато – шматок мурів із східного боку середмістя, кілька башт та підмурки.
В XV столітті була ліквідована автономія Руського королівства – його перетворили у Руське воєводство. Протягом XV-XVІ століттях руська аристократія поступово окатоличилася і полонізувалася, через що русини, в колишньому своєму місті перетворилися в національну меншину. Львів став польським. Православні мали лише одну церкву – Успенську. Її ще називали Волоською, адже кошти на будівництво дала багата родина волоських бояр Лопушняну. Волоська церква згоріла у 1571 році. На її місці, за ініціативи Костянтина Корнякта – багатого боярина грецького походження, почали будівництво нового великого храму із дзвіницею. У 1629 році її освятив сам Петро Могила. Нині це один із найвеличніших храмів львівського середмістя.
Серцем Львова була площа Ринок. Її почали розбудовувати німецькі колоністи, а назва походить від німецького слова «ring», яке із часом трансформувалося у слов’янське «ринок». Із давніх часів на площі 44 будинки, кожен із яких, не схожий на інший. При поляках вони всі були пофарбовані у різні кольори, але австрійці наказали все зробити сірим. Нині поліхромію площі Ринок частково відтворено, а szary Lwow відійшов у вічність.
Головний храм міста, Латинську катедру, почали будувати у XIVстолітті. Це була типова, для того часу, готична базиліка, основний вклад у будівництво якої зробили німці. Не дивно, що до XVІ століття богослужіння у храмі велося німецькою мовою.
Готична Латинська катедра неодноразово добудовувалася і перебудовувалася. Усі львівські архітектурні стилі: готику, ренесанс, бароко, класицизм і, навіть, модерн, відобразились на архітектурі цієї величної будівлі.
Ще раніше за німців та поляків свій кафедральний храм почали зводити вірмени, які мали свою ділянку в середмісті. Вірменський собор відносно невеликий, але його східномотивні розписи просто вражають. Вони не схожі на жодні слов’янські, як і таємничі хачкари, зроблені із вулканічного туфу.
Сакральні споруди Львова відносяться до періоду розквіту Речі Посполитої – XVІІ – першої половини XVІІІ століття, а от будівлі житлові й адміністративні – це переважно забудова австрійського періоду. Свято австрійської сецесії та трохи неоготики у вигляді величезного костьолу Святої Ельжбети – це Львів ХІХ та початку ХХ століть.
Австрійські війська зайняли Львів у 1772 році, відразу після першого поділу Речі Посполитої. Місто стало столицею великої провінції – Галичини і Лодимерії. Було скасовано застарілий, на той час, метод міського самоврядування – Магдебурзьке право. Керувати поставили губернатора. Почали видавати першу, на теренах України, газету – «Gazettе d’Leopol», організували міський театр, на місце єзуїтського університету відкрили світський, який складався із чотирьох факультетів. У ХІХ століття Львів входив зовсім іншим, цивілізованим та європейським містом. А на початку ХХ-го сучасники відмічали, що Львів, на той час столиця автономного королівства у складі Австро-Угорщини, виглядав не гірше більшості європейських столиць.
У 1861 році до міста прийшла залізниця (перша в Україні), а у 1894-му тут запрацював електричний трамвай.
Наприкінці ХІХ століття на Галичині видобували до 5% світових обсягів видобутку нафти – в результаті величезні кошти сходились до Львова. Місто розвивалось і гарнішало. Тут відмічався справжній будівельний бум, продовженню якого завадила Перша Світова війна.
В міжвоєнний період Львів входив до складу Польщі, й був другим її містом за розмірами й кількістю населення. Благо, що Львів після Першої Світової не захопила Росія, бо не бачили б ми більшості храмів, які нині прикрашають місто. Поляки ж уберегли й примножили міський архітектурний спадок, вважаючи місто своїм. Та недовго Львів залишався польським – радянські війська увійшли до міста у 1939 році – місто увійшло до складу УРСР, щоб назавжди стати українським. А наприкінці ХХ століття історичний центр міста включили в список Світової спадщини ЮНЕСКО.
Текст та фото Романа Маленкова
Статті про Львів на нашому сайті:
Костьол Єльжбети. Церква Ольги та Єлизавети
Вірменський спадок у Львові. Собор Успіння Богородиці
Успенська церква. Русько-Волоська святиня Львова
Палац Потоцьких. Інститут геології, палац шлюбів та музей під французьким дахом
Храм Христа Спасителя та змертвихвстанці
Еротика у львівській скульптурі
Собор Святого Юра. Символ українського Львова
Монастир сакраменток та костьол із довгою назвою
Львів. Церква Георгія Змієборця
Львів. Храм Святого Климентія Папи
Львів. Монастир капуцинів. Церква Йосафата
Ще трохи львівської скульптурної еротики та лжелегенда про Онана
Кляштор босих кармелітів у Львові
Закритий львівський шедевр Феофіла ван Гансена. Університет БЖД
Львівська кампанілла. Покровська церква (Остробрамської ікони Богоматері)
Львів. Церква Вознесіння на Знесінні
Львів. Церква Андрея Первозванного
Львів. Церква Параскеви П’ятниці
Львів. Костьол Святого Мартина
Львівський Арсенал. Фортеця та величезна колекція старовинної зброї
Львів. Онуфріївський монастир та Ченстоховська ікона
Львів. Театр в Католицькому домі
Львів. Монастир Івана Златоуста. Церква Косми та Даміана. Колишні монастирі францисканок
Львів. Монастир та шпиталь святого Лазаря
Львів. Костьол Антонія Падуанського
