Цей цвинтар ми знайшли майже випадково. Знаючи, що кам’яні хрести є у сусідніх селах – Катеринополі (колишнє козацьке місто Кальниболото) та Колодисте (там найбільший і найефектніший цвинтар), ми вирішили, що у Новоселиці, яка “приросла” до Катеринополя й має пряму дорогу на Колодисте, а там велике родовище пісковиків, теж може мати давньоукраїнські козацькі хрести. Вже у селі ми розпитали місцевих жіночок, які повідомило, що на старій ділянці цвинтаря кам’яні хрести є. Але днем раніше ми те саме чули у Стецівці та Іскреному, і старовинні цвинтарі там ніби і є, але вони так заросли, що хрести побачити неможливо. Тому у нас були сумніви, що ми побачимо хрести у Новоселиці.
Отже, із нової ділянки цвинтаря, ледь помітними стежками, ми пішли в чагарі, фактично у джунглі, й були майже впевнені, що крізь зарості ми, без мачете й бензопили, не проб’ємося. Але наш піонер (не плутайте із радянськими) Максим Назаренко, десь там далеко, радісно вигукнув: “Є!”…
Посеред суцільного непролазного джанглу лежала велика відкрита ділянка, без жодного деревця. Таку ж ми бачили у Залізнячці, де місцеві мешканці нам повідомили, що дерева тут не ростуть. Ще казали, що козаки-характерники заговорювали такі цвинтарі. Ну ми в таке поки не віримо, хоч і не розуміємо чому на цвинтарях, які закладались ще у 18 столітті, не ростуть дерева, навіть коли селяни роками нічого не косять. Це ми бачили у Єрках, в Колодистому, у Великому та Малому Букринах, та ще багато де.
Коли заснували Новоселицю – точно не відомо. В українській Вікіпедії сказано, що село заснували у 1921 році Це помилка, адже Похилевич, у своїх “Сказаннях…” розповідає, що в 1753 році в Новоселиці вже збудували дерев’яну церкву святого Миколая, відповідно село тоді вже існувало. Зважаючи на назву, можна припустити, що заснували його козаки із Кальниболота, і саме вони ж – це логічно – були першими похованими на цвинтарі у Новоселиці. Тому ми називаємо цвинтар у Новоселиці козацьким. Написів з 18 століття на хрестах Новоселиці ми не побачили, але судячи із архаїчних і дуже великих форм хрестів, таких же як у Залізнячці до якої звідси всього 10 км, ми можемо припустити, що хрести, на яких написи вже стерлися, були поставлені у 18 столітті.
Звичайно, цвинтар у Новоселиці, як і в сусідніх селах, потребує подальших досліджень і обов’язкового внесення у Реєстр пам’яток – досі держава ігнорувала цінність цієї неймовірної пам’ятки. Також, хочу зазначити, що Новоселиця ніколи не була кріпацьким селом – вона у 18 столітті входила у старостинські (відповідно державні) маєтності, а у 19-му була державним селом російської імперії. У 18 столітті тут жили кальниболотські козаки, а у 19-му – їх нащадки, які були вільними державними селянами, сповідували козацькі традиції і називали себе козаками.
Текст та фото Романа Маленкова.
