Сокаль. Частина 1. Огляд міста

Сокаль – найпівнічніше місто Львівщині. Територіально – майже Волинь. Та все ж таки Сокаль – справжнісінька Галичина у кращому розумінні цього слова. В місті багато цікавих архітектурних пам’яток, а навколо міста пам’ятки ще цікавіше. Сокаль і Сокальщина – це, передусім, гарно збережений комплекс Бернардинського монастиря у присілку Жвирка. Саме він манить на північну околицю Галичини туристів. Але ми залишимо кляштор “на потім”, а сьогодні прогуляємося центром міста у пошуках місцевих цікавинок.

Сокаль відомий з письмових джерел з 1377 року. Та вчені дотримуються думки, що місто було засновано ще у XI столітті і зруйноване татаро-монгольською навалою у 20-х роках ХІІІ століття. Назва міста асоціюється з птахом соколом і, напевне, не дарма. У XIV столітті князь Земовит видав грамоту, якою заборонив в околицях міст полювати на соколів.

Місто розташовувалося на лівому березі Західного Бугу, а на правому березі, де сьогодні знаходиться Міський парк, стояв замок, де й проживав Земовит – князь мазовецький і принц руський, який був одружений з сестрою польського короля Ягайла Олександрою. Саме Земовит надав Сокалю Магдебурзьке право у 1424 році. На той час Сокаль був повітовим центром Белзького князівства, а в середині XV століття перейшов до Польщі.

Протягом декількох століть спокій місту тільки снився. Особливо діставалося Сокалю від татар. Лише протягом 1499 – 1523 років син Кримського хана Манглі-Гірея нападав і грабував місто дев’ять разів! У 1519 році на місці спаленого міста з 40-тисячною татарською ордою воював князь Костянтин Острозький зі своїм 10-тисячним військом. За наказом польського короля у 1571 році на правому березі Західного Бугу, де раніше стояв спалений татарами замок, збудували нові міські укріплення, які повністю розібрали у ХІХ столітті. У 1648 році місцеві мешканці з радістю допомогли козацьким загонам полковника Кудрі захопити Сокаль.

Найстарішим храмом міста вважається церква Св. Миколая, збудована в першій половині XVI століття. Сьогодні вона знаходиться на території Міського парку на березі Західного Бугу. Церкву вважають колискою Унії православної церкви з Римом. Саме в Миколаївському храмі у 1594 році відбулася нарада православних українських священиків в присутності перемишльського єпископа Михайла Копистинського щодо можливості об’єднання з римо-католицькою церквою.

Поруч з церквою св. Миколая стояла більш давня дерев’яна церква Пресвятої Богородиці, яка згоріла у 1821 році. Обидві храми були об’єднані спільним муром і утворювали монастирський комплекс. Миколаївська церква відновлювалося після пожеж 1613 та 1671 років і була відреставрована у 1694 році, про що свідчить надпис над хорами. У 1752-1756 інтер’єр храму був розписаний (ймовірно, відомим живописцем С. Строїнським), а в 1890-ті роки до північної стіни добудували каплицю. Первісний вигляд церкві повернули під час реставрації 1971 – 1975 років за проектом архітекторів Ігоря Старосольського та Валентини Пашиної. У 1989 році святиню повернули віруючим.

З першого погляду на храм стає зрозумілим, що перед нами – споруда оборонного типу. Товщина стін твердині сягає 2,4 метри. Про оборонні функції нагадують і невеликі вікна, перероблені з амбразур, і могутні контрфорси. Миколаївську церкву можна вважати унікальним для Галичини твором української архітектури епохи Ренесансу.

Спустившись від церкви до берегу Західного Бугу, побачимо гарну панораму з Бернардинським кляштором на протилежному березі річки.

Неподалік від Миколаївської церкви в Міському парку стоїть руїною одна з найстаріших у Галичині синагог. Сокальську божницю збудовано в середині XVII століття. На сьогодні стан синагоги – жахливий. Інтер’єр являє собою суцільний смітник. А на стінах ще можна розглядіти залишки старих розписів і ліпнини.

 

Поруч із синагогою – Народний дім (колишній будинок товариства “Сокіл”, ХІХ ст.):

На колишньому Ринку (сьогодні – площа Січових Стрільців) – багато цікавих будівель. Як атрибут галицького міста і місцевого самоврядування в центрі міста збереглася ратуша. “Завдяки” нещодавно натягнутій на її вежу брунатній металочерепиці споруда столітньою не виглядає. Сьогодні ратуша використовується за своїм прямим призначенням: тут розташована міська рада.


Домінантою колишньої Ринкової площі і всього середмістя Сокаля є величезний недобудований костел. Культову споруду почали будувати у 30-ті роки минулого століття, але так і не змогли закінчити через початок Другої світової війни. Ясна річ, що з приходом радянської влади костелобудівництво не було пріоритетним напрямом її діяльності. Так і стоїть незакінчена конструктивістська примара у центрі міста і слугує підставкою для гасел Януковича.


На протилежному боці центральної вулиці, що носить ім’я митрополита Андрея Шептицького, домінує над центром ще один великий храм міста – греко-католицька церква Святих Апостолів Петра і Павла. Святиню будували протягом 1904 – 1909 за проектом відомого львівського архітектора Василя Нагорного в стилі французького класицизму на кошти прихожан стараннями о. Василя Левицького. Металеві конструкції для бань проектував Ян Богуцький, а кам’яна підлога виконана краківською фірмою “Каден”. У 1933 році внутрішні розписи церкви закінчували Михайло Осіньчук та Павло Ковжун, а мистець з Перемишля Володимир Іванюх намалював двоярусний іконостас. Церква діяла і за радянських часів, як православна.

Якщо напроти Петропавлівської церкви звернути на вулицю Березовського, то побачимо ще один храм Сокаля – муровану церкву Св. Архангела Михаїла “костельного” типу. Храм будувався протягом 1778 – 1835 років на місці старої дерев’яної церкви. У 1904 році святиню реставрували, розписали інтер’єр, добудували присінок, а за 4 роки провели зовнішню віднову. З 1962 року совіти розмістили у закритій церкві автошколу.


У 1624 році на південній околиці сучасного Сокаля збудували кляштор бригіток з костелом, монастирськими келіями і баштами. У 1655 році монастир було зруйновано козаками Богдана Хмельницького. Від колишнього кляштору залишилися перебудовані під житловий будинок келії. З північного боку келій ще можна роздивитися контрфорси.


На завершення ще декілька вартих уваги будинків середмістя Сокаля.
Колишній будинок позичкової каси, 1905 рік. Сьогодні – районне відділення Держказначейства:

Комплекс повітової лікарні (кінець ХІХ ст.):

Школа-інтернат, ХІХ ст.:

В колишній віллі початку ХХ ст. – будинок культури і центр соціальної служби для молоді:

Гімназія (поч. ХХ ст.):

Про головну цікавинку Сокаля – у наступній розповіді.

Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров)                          andy_babubudu

Читайте про Сокаль ще:

Сокаль. Частина 2. Жвирка