За 78 кілометрів від Києва, на автотрасі Київ-Золотоноша, розташовано місто Переяслав (від 1943 року до 2019-го місто називалося Переяслав-Хмельницький). На перший погляд це типове провінційне містечко, життя в якому прокидається лише в «базарні дні» або на свята. Містечко з розбитими дорогами та кількома заводами-фабриками. Але це лише на перший погляд, адже Переяслав – скринька фокусника. Звичайна ніби скринька, а витягти з неї можна ого-го-го скільки.
Вознесенський монастир
Переяславський колегіум
Дзвіниця Михайлівського монастиря
Наприклад, виявляється, що сучасний Переяслав – місто музеїв. Їх тут аж 26. Для України це абсолютний рекорд “на душу” – один музей на тисячу мешканців. Найвідомішим є головний туристичний об’єкт міста музей архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, – один з найбільших музеїв України. До його колекції, яка налічує 385 пам’яток народної архітектури та побуту, входять церкви, вітряки, селянські будинки і двори, господарські будівлі ХVII-ХІХ століть. Уперше подібний музей створили у Швеції 1891 року. Для цього використали стокгольмський маєток Артура Халезіуса «Skansen». Назва маєтку стала синонімом етнографічного комплексу або музею просто неба. Тому Переяславський музей, розташований за містом, на Татарській горі, інколи називають скансеном.
Переяслав – місто, овіяне міфами і переказами. Навіть назва його пов’язана із стародавньою легендою, за якою юнак переміг могутнього воїна-кочівника й цим зажив собі слави – “переяв славу”. Ще одна легенда розповідає про убивство князя Бориса Володимировича братом – Святополком Окаянним. Сталося це у 1015 році неподалік від Переяслава, на річці Альті. Місце загибелі одного з перших руських святих (Бориса канонізували 1072 року разом з братом – Глібом) здавна вважалося святим, тому в ХІ столітті тут поставили церкву. Але на початку ХІІ століття храм зруйнували половці. Відтоді на святому місці стояв кам’яний стовп, який у другій половині ХVІІ століття замінили хрестом. А у 1806 році «иждивением христолюбивых граждан Переяслава» тут спорудили невеличку церковицю – божницю. І лише 1839 року на місці каплички у стилі пізнього класицизму збудували Борисоглібську церкву, яка стоїть і понині. Ця споруда поєднує у собі риси лаконічності та провінційної архітектури. До типової хрестоподібної в плані тринавної церкви прибудована висока двоярусна дзвіниця. Верхній ярус дзвіниці утворений відкритими з усіх боків чотирьохколонними портиками тосканського ордеру і завершений шпилем. Розташована церква у Борисівці – західному передмісті Переяслава.
Старий Переяслав – це складне мереживо вузьких вулиць, вуличок і провулків, що петляють межиріччям Трубіжа та його притоки – Альти. Дивлячись на ці вулиці, які почасти не мають навіть асфальтового покриття, важко уявити, що деякі з них пам’ятають давньоруські часи, битви з печенігами, половцями, татаро-монголами. Пам’ятають доленосні для України події козацької доби, яких у Переяславі відбулось немало. Переяслав – одне з найстаріших міст України. Перша письмова згадка про нього датується 907 роком. Тоді він був третім містом Київської Русі після Києва і Чернігова, а Переяславська православна єпархія вважається навіть старішою за Київську. 993 року під Переяславом відбулася велика переможна битва військ київського князя Володимира з печенігами. Після битви Володимир укріпив Переяславський дитинець потужними стінами та надбрамними вежами. Переяслав оточили валами та ровами, перетворивши на фортецю. У період правління Ярослава Мудрого місто стало центром удільного князівства. Хоча, ймовірно, Переяславське князівство існувало й раніше. Першим з відомих переяславських князів був син Ярослава Всеволод. Переяславський престол він посів у 1054 році. А в 1076-му офіційним переяславським князем став шестирічний Ростислав Всеволодович. Відтоді фактичним володарем князівства був відомий переяславський єпископ Єфрем – майбутній митрополит і святий.
Успенський собор
Троїцька церква
Борисоглібська церква
У другій половині ХІ століття Переяслав був великим торгово-ремісничим центром. У той період за ініціативи Єфрема Переяславського тут спорудили велику кількість кам’яних будівель. Історики стверджують, що у місті навіть виникла власна архітектурна школа з особливим стилем. Але 1239 року всі будівлі міста змели полчища Батия. Від того Переяслава залишилися лише рештки земляних укріплень та фундамент грандіозного Михайлівського собору.
Після татаро-монгольського нашестя на історичну арену Переяслав вийшов аж у 1585 році. Саме тоді створили Переяславське староство, а місту надали Маґдебурзьке право. Того ж року власником міста став київський воєвода Костянтин Острозький.
У XVII столітті Переяслав був одним з головних осередків козаччини на Лівобережжі. З ним пов’язано чимало важливих історичних подій того часу. У січні 1654 року саме у Переяславі відбулась доленосна для України Рада. А на чверть століття раніше (у 1630 році) Борисове поле, що поряд з Переяславом, стало місцем битви між козацьким військом Тараса Федоровича (Трясила) та коронною польською армією Станіслава Конецпольського. Козаки отримали тоді перемогу, а сама битва надихнула Тараса Шевченка на написання поеми “Тарасова ніч”. Зараз при в’їзді до Переяслава стоїть пам’ятний знак на честь цієї знаменної події.
1782 року Переяслав зробили повітовим центром Київського намісництва, а в ХІХ столітті Переяславський повіт увійшов до складу Полтавської губернії. Відповідно до адміністративного статусу у місті тоді збудували земську управу, суд, в’язницю, а також дві гімназії – жіночу та чоловічу. Попри те, Переяслав у ХІХ столітті розвивався досить мляво. Працювали лише цукроварні, винокурні, млини та олійниці, що не надто сприяло збільшенню населення. На початку ХІХ століття у Переяславі було близько 7 тисяч мешканців, у 1864 році – трохи менше 11 тисяч, а у 1897-му – 14614.
Чоловіча гімназія
Жіноча гімназія
Духовне училище
За даними Першого всеросійського перепису (1897 р.) сорок відсотків населення Переяслава становили євреї. Єврейська громада відігравала провідну роль у торговому житті міста: євреям належали крамниці, шинки, корчми, готелі. Мали вони і власні культові споруди, які у ХІХ столітті були дерев’яними. У 1900 році на кошти громади було споруджено цегляну синаґоґу у класичному стилі, яка діяла до кінця 20-х років. 1930 року будівлю реквізували. Ця пам’ятка єврейської архітектури існує й нині. Вона розташована навпроти Будинку культури (вул. Покровська, 38/68) і належить фабриці художніх виробів. В останні роки частину приміщень синаґоґи, яка хоч і не вважається архітектурним шедевром, але дуже цінна як елемент єврейської спадщини, повернули єврейській громаді.
Переяслав – особливе місто для євреїв. Під час ІІ Світової війни вони зазнали тут жахливих репресій. У жовтні 1941 року нацисти розстріляли понад п’ятсот євреїв. А майже століттям раніше, у 1859 році в Переяславі народився Соломон Наумович Рабинович – майбутній всесвітньовідомий класик єврейської літератури Шолом-Алейхем. Будинок батьків автора «Тев’є молочника» у 1978 році перенесли до скансену. Зараз у ньому меморіальний музей письменника.
Згідно з офіційними документами, найстарішою будівлею сучасного Переяслава є дерев’яна козацька церква з села Острійки Білоцерківського району, яка розташована на території музею архітектури й побуту. Історики стверджують, що її збудували у 1606 році. Але у книзі відомого краєзнавця Лаврентія Похилевича зазначено, що Покровську церкву в селі Острійки збудували у 1740 році на місці старої, яку, в свою чергу, спорудили у 1710 році на місці ще старішої. Датування інших стародавніх церков скансену також, можливо, помилкове. Так церква з села Пищики, датована 1654 роком, насправді була збудована після 1745 року, а церква з Сухого Яру, датована 1708 роком, споруджена на 66 років пізніше. Незважаючи на “приписки в паспорті”, ці три церкви, як і ще дві, розташовані на території скансену, є унікальними пам’ятками архітектури. Найстарішою будівлею-аборигеном Переяслава є Михайлівська церква. Розташована вона неподалік від площі Переяславської Ради (вул. Московська, 34). Храм заклали у 1646 році. Значну частину коштів на його будівництво виділив полковник Федір Лобода. Церкву реставрували і оновлювали у 1719 році, а також після пожежі у 1734-му. На початку ХІХ століття обвалилося кам’яне склепіння. Його більше не відновлювали, замінивши у 1823 році дерев’яним дахом. Саме тоді Михайлівська церква зробилась схожою на великий декорований будинок з фасадами, оздобленими пілястрами і полив’яними кольоровими розетками, головами янголяток та рельєфними орнаментальними написами. Під час ІІ Світової війни церкву було дуже пошкоджено. Відновлювали її у 1951-53 роках за малюнком Тараса Шевченка. Зараз у приміщенні храму розташовано експозиції Музею народного одягу.
Синагога
Михайлівську церкву збудували над фундаментом великого п’ятибанного Михайлівського собору, який стояв у центрі дитинця. Ця споруда, датована другою половиною ХІ століття, неодноразово згадується у літописах як один з найвеличніших храмів Київської Русі. У ньому хоронили переяславських князів. Фундамент та залишки стін собору, зруйнованого татаро-монголами, розкопали у 1949-53 роках. А в 1982 році над північно-західною частиною фундаменту спорудили павільйон, в якому розмістили Музей архітектури Переяслава часів Київської Русі.
У XVII столітті Михайлівська церква була головним храмом однойменного монастиря. Поряд з церквою збудували дзвіницю, що одночасно служила надбрамною вежею, а також трапезну і келії. Згідно реєстру нерухомих пам’яток України, дзвіницю збудували у 1666 році, але багато дослідників стверджують, що це відбулося в 1745-му.
Зовсім недалеко від Михайлівського монастиря височить великий п’ятиглавий Успенський собор – спадкоємець легендарного собору, біля якого козаки заприсяглися на вірність московському царю. Той храм, збудований у 1596 році Костянтином Острозьким, згорів у 1655 році. На його місці в 1760 збудували великий дерев’яний храм з дев’ятьма візантійськими банями. Але в 1825 році його так переробили, що, за словами Шевченка, «неможливо дивитись на нього, а не лише малювати».
Сучасний Успенський собор збудували у 1896 році у популярному тоді «цегляному» стилі. Фасади собору вмістили у собі мотиви різностильового декору романських, готичних та візантійських споруд. За допомогою фігурної цегляної кладки будівельники створили химерні орнаменти. Поряд з площею Хмельницького, на вулиці Сковороди, розташований Вознесенський монастир. Ансамбль монастиря почав формуватись у 1695-1700 роках, разом з побудовою величного Вознесенського собору. «Это соборный храм прекрасной, грациозной, полурококо, полувизантийской архитектуры, воздвигнутый знаменитым анафемой Иваном Мазепою…» – так писав про собор Тарас Шевченко. Нині храм, у якому розміщено Музей-діораму «Битва за Дніпро», на реставрації.
У 1738 році на території монастиря збудували дерев’яний будинок вищої школи – колегіуму. Але через десять років та будівля, як і інші дерев’яні споруди монастиря, згоріла. На її місце у 1753-57 роках поставили нову цегляну.
Переяславський колегіум (вул. Сковороди, 52) відомий тим, що у ньому викладав професор піїтики Григорій Сковорода. Тут видатний філософ написав велику кількість своїх творів (зокрема «Сад божественних пісень»). Наприкінці ХVІІІ століття колегіум перетворили на духовну семінарію. Нині у приміщеннях колишнього колегіуму розташувався музей Григорія Савовича Сковороди.
Дзвіниця, що є чи не головною окрасою ансамблю монастиря, була споруджена у 1770-76 роках. Вона вважається видатним зразком українського бароко і домінує над усією центральною частиною Переяслава. У 1782 році до дзвіниці прибудували невеличку Варваринську церкву, але ця споруда була зруйнована у 1941-45 роках.
До ансамблю монастиря входить і будинок колишнього гуртожитку духовного училища (вул. Сковороди, 52), в якому зараз розташовано початкову школу та міську гімназію. Його збудували у 1877 році і до 1917-го використовували за призначенням. З перших років радянської влади до 1941 року тут містився дитячий будинок, у роки гітлерівської окупації – комендатура, а з 1958 по 1996 роки – корпус педучилища. За всі ці роки будівля дуже змінилася – після бомбардувань 1941-43 років довелося відбудовувати ціле крило, а пишне декоративне оздоблення взагалі було втрачено.
Недалеко від Вознесенського монастиря розташовано ще дві цікаві будівлі: жіноча гімназія (вул. Хмельницького, 30) і земська управа (вул. Хмельницького, 63). Будівля жіночої гімназії, яка з’явилась 1873 року, збудована у стилі пізнього класицизму. Спочатку тут містилась трикласна прогімназія. Нині у будівлі розташована загальноосвітня школа. Будинок земської управи спорудили на початку ХХ століття у «цегляному» стилі. Колишні земська управа та жіноча гімназія розташовані одна навпроти одної і композиційно пов’язані в єдиний комплекс.
Вулиця Сковороди через квартал від дзвіниці Вознесенського монастиря перетинається з вулицею Шевченка, на якій розташовані ще кілька цікавих туристичних об’єктів. Передусім це будинок лікаря Козачковського (вул. Шевченка, 8). У цій затишній садибі двічі гостили Тараса Шевченка (у 1845 та 1859 роках). Великий Кобзар написав тут кілька своїх творів, зокрема славнозвісний «Заповіт». Сталося це після того, як Козачковський вилікував Шевченка від, здавалося б, смертельної хвороби. Нині в будинку лікаря Історичний музей.
Зовсім поряд стоїть будинок середини ХІХ століття, в якому мешкав брат композитора Павла Сениці. Тут розмістились: Музей трипільської культури, Музей історії філософії та картинна галерея. А ще один Музей академіка архітектури Заболотного, розташований у сусідній будівлі (вул. Мазепи, 7), де раніше мешкала родина Заболотних.
На розі вулиць Шевченка та Гімназійної стоїть Троїцька церква. Її попередницю, що займала це ж місце, у 1791 році зруйнувала блискавка. Кошти на відбудову храму збирали парафіяни, і 1804 року нову Троїцьку церкву було освячено. Її звели у давньоруському стилі з елементами класицизму. У 1864 році до церкви прибудували дзвіницю.
Усі пам’ятки та музеї Переяслава-Хмельницького включені до Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» (371 пам’ятка історії й архітектури). Про них можна розповідати ще дуже довго. Та й діставатися до пам”яток буде не дуже просто, адже транспортна інфраструктура у місті розвинута наразі слабо (дістатись до Переяславського скансену можна лише власним транспортом, або на таксі). Однак, Переяслав вартий того, щоб перетерпіти деякі незручності, в надії, звичайно, що колись усе зміниться на ліпше.
Текст та фото Романа Маленкова.
Читайте інші наші матеріали про Переяслав
Переяслав. Музей під відкритим небом
Переяслав. Синагога, земство та гімназії
Старовинні цвинтарі Переяслава
Переяслав. Таємничі могили із жорнами на Альтицькому цвинтарі
