Найстаріший православний монастир країни, найбільший, найвідоміший, найгарніший, найбагатший – якими тільки епітетами не нагороджують Києво-Печерську лавру – справжнє диво і гордість України. Саме такі архітектурні комплекси допомагають самоідентифікуватися нації – величне творіння створене українцями. Не поляками, не австрійцями й не росіянами, а саме українцями.
Києво-Печерська лавра – один із найбільших монастирів світу. Її стабільно включають у різноманітні рейтинги і топи найгарніших монастирських світових комплексів. Це ефектна фортеця та місто в місті, домінуючим архітектурним стилем якого є українське (козацьке, мазепинське) бароко. На 22 гектарах, подарованих монастирю Великим Київським князем Ізяславом Ярославичем, розташувалося більше сотні різноманітних споруд, з яких 14 храмів, 3 дзвіниці, чотири фортечні башти, лікарня, друкарня, десятки келійних корпусів. В глибинах лаврських пагорбів розмістилася розгалужена мережа печер, в яких зберігаються мощі більше сотні святих отців Русі-України, серед яких засновники монастиря Антоній та Феодосій, легендарний воїн Ілля Муровець, великий руський літописець Нестор та інші.
Більша частина лаврських храмів вважаються архітектурними шедеврами, які, часто, не мають аналогів, не лише в Україні, а й у світі, і не в останню чергу завдяки домінантному в монастирі українському бароко. Навіть храми домонгольського періоду увінчані грушеподібними банями та орнаментальним декором головного українського стилю, за впровадження якого, в найбільшому монастирі Російської імперії, ми маємо дякувати Мазепі та його полковникам, а також архітекторам, які розбудовували обитель у XVIII столітті – Ковніру та Шеделю.
Образ численних золотоверхих храмів, який ми можемо побачити із вікна потягу метро, або із лівого дніпровського берега – ймовірно, головна візитка Києва. Успенський собор, церква Антонія та Феодосія, величезна, найбільша в Україні, дзвіниця, в оточенні решти храмів, мурів та келійних корпусів – найпопулярніше зображення київських туристичних магнітів.
Історія
Засновником Києво-Печерського монастиря був монах із Любеча (нині містечко на Чернігівщині) Антоній, пізніше названий Печерським. Прийнявши чернечий постриг на горі Афон, Антоній прийшов у Київ і викопав собі печеру в лесовій товщі над Дніпром. Аскетичний спосіб життя монаха та його мудрість, притягували до нього масу учнів, послідовників та людей, які просто хотіли поради та настанови. Згодом печера Антонія стала досить людним місцем і він викопав нову, на сусідній горі… У 1051 році Антоній отримує дозвіл від тодішнього Великого князя Ярослава Володимировича, й засновує печерний монастир. Через деякий час печери вже не вміщають монастирську братію, якої прибуває все більше, тому починають з’являтися наземні дерев’яні церкви і Антоній звертається до нового князя Ізяслава Ярославича, із проханням про надання монастирю землі. Ізяслав дарує обителі 22 гектара, які й нині є в основі лаври.
Наступником Антонія стає його учень Феодосій, який сильно розбудовує монастир, перетворює його на головний центр розповсюдження християнства на Русі та на центр духовної освіти. Він же будує Успенський собор – найбільший монастирський храм – Велику церкву.
В ХІІ столітті монастир отримує статус лаври – найвищий статус православного монастиря. Обитель відкриває значну кількість підпорядкованих монастирів та скитів, отримує великі землі та значну кількість кріпаків, поступово перетворюючись на один з найбагатших монастирів Європи. У власності монастиря перебуває три міста, сім містечок, біля двохсот сіл і хуторів, заводи, винокурні й пасіки. Вплив монастиря на життя країни підкреслює і той факт, що із монастиря, ще у домонгольський період, вийшло 20 єпископів.
В ХІ столітті навколо лаври звели вали і частокіл, який у ХІІ столітті замінили мури. Однак, мури не завжди могли захистити лавру від грабіжників, серед яких були половці, торки, берендеї, руські князі зі сходу, зокрема Андрій Боголюбський. Найбільших руйнувань монастир зазнав від монголо-татар Батия, які у 1240-му році захопили і спалили Київ. Частина ченців тоді загинула, а частина розбіглася по безмежних просторах Русі, засновуючи нові монастирі і скити.
Точно не відомо як довго монастир стояв у запустінні, але знаємо, що у XIV столітті він вже функціонував, і мав значний вплив на життя не лише Русі, але і Московії. Його неодноразово грабували і палили кримські татари, але отримуючи значні пожертви, він швидко відновлювався.
Після Берестейської унії 1596 року було кілька спроб перевести Печерський монастир в греко-католицтва, були навіть збройні напади, але лаврські монахи відстояли не лише сам монастир, але й монастирське майно.
Новий розвиток Києво-Печерської лаври почався в добу козаччини. Старі заможні козаки щедро обдаровували головний монастир Русі-України. Гетьман Самойлович обніс його високим валом, а Мазепа поставив на валу кам’яні стіни, перетворивши лавру на потужну фортецю. В часи Мазепи почався справжній розквіт обителі. Безпосередньо на кошти великого гетьмана звели Всіхсвятську церкву, зробили ремонт та реставрацію Успенського собору та більшості існуючих на той час лаврських будівель. Соратник гетьмана, полковник Павло Герцик, звів Хрестовоздвиженську церкву – головну на Ближніх печерах; двоюрідний брат Мазепи, Костянтин Мокієвський, білоцерківський полковник, звів церкву Різдва Богородиці та храм Антонія і Феодосія (за лаврським муром). Крім того гетьман виділив кошти на будівництво Великої дзвіниці – 70 тисяч золотих. Дзвіницю звели аж у 1744 році, коли Мазепи вже давно не було і йому співали анафему по церквах і монастирях, за наказом Петра Першого, але ж усі знали, що кошти на дзвіницю Мазепа залишив.
Із значних будівель лаври, зведених після Мазепи, варто відмітити лише трапезну палату із церквою Антонія і Феодосія, а загалом для головного монастиря Русі-України період правління російських царів був періодом млявого розвитку та втрати більшості земель. Із приходом до Києва російських більшовиків Києво-Печерська лавра взагалі втратила монастирський статус – вона перетворилась на музей.
Києво-Печерська лавра, традиційно, ділиться на дві частини – Верхню і Нижню. У Верхній лаврі, яка займає нагірне положення, розташовані Успенський собор, Троїцька, Трапезна, Всіхсвятська та кілька інших церков, Велика дзвіниця, келійні корпуси тощо, за межами мурів стоїть церква Спаса на Берестові. Нижня лавра займає наддніпровську терасу, і ще й досі є діючим монастирем. Тут, у товщах лесових відкладів, розташована розгалужена мережа печерних ходів – саме з них починалася лавра. В печерах лежать мощі понад сотні святих та лаврських праведників, а над печерами розкинувся комплекс будівель новішого часу, найцінніші з яких церкви Воскресіння та Різдва Богородиці, та неймовірна барокова дзвіниця, роботи геніального архітектора Степана Ковніра.
Нинішня Києво-Печерська лавра – це історико-культурний заповідник та діючий монастир. Заповідник підпорядковується державі, а от монастирем керують церковні чиновники із Москви – Московська патріархія, хоча згідно із логікою речей, українська православна церква має підпорядковуватись Вселенському патріархату, а не патріархату сусідньої мілітаризованої країни. І Мазепу, головного будівничого і мецената лаври, повинні у ній славити, а не проклинати, як вимагає цього Москва.
Текст та фото Романа Маленкова.
Об’єкти Києво-Печерської Лаври на нашому сайті:
Велика церква Успіння Пресвятої Богородиці (Успенський собор)
